Візантійська фотографія
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: СПОЛОМ
- ISBN: 966-665-023-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76».
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
Співголова філософського товариства не може згадати, хто автор тексту, і помічає Юлію Маркевич, що дивиться у вікно: її очі, ніс, волосся, напівприховану досконалість вушок, засмагу шкіри — ніжнотоновану, немов спокусливий перламутр у глибинах океанської мушлі; Балюта раптом забуває про атомарні факти старого Вітґенштайна і про тезу 2.02: «Предмет простий». — Тема Помсти, що концентрує свою структурність навколо карикатури Лисого, збільшує потугу розгорнення: Олійник домальовує ворогові величезні роги. — Олена Паньків починає стиха схлипувати, сама не розуміючи причини раптових сліз. Вона дістає хустинку і рятує макіяж. — Тетяна Юрківна відчуває розгорнення екзистенційної спіралі як втрату контролю за класом
5-та хвилина уроку
і намагається врятувати ситуацію фронтальним питанням: «Хто розповість про історичну ситуацію в Україні часів Сковороди?» Юрій, Іван, Світлана та Христина Гундяки піднімають руки, і Тетяна Юрківна викликає Христину. — Гліб напружено вимальовує роги — апогей Теми Помсти триває. — «В часи життя Григорія Савича Сковороди…» — починає Христина. — «2.022. Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму», — ковзає поверхнею тексту Балюта, неспроможний відірвати свою фантазію від нав'язливого видіння оголеної Маркевич. Він робить зусилля, щоб відігнати цей образ на запасний шлях, у депо знаків нічних та присмеркових, і знову концентрує увагу на тезах Людвіґа Вітґенштайна. — «…і в 1764 році ліквідували гетьманський титул», — розповідає Христина Гундяк — «2.022», — з кожною «двійкою» в номері тези гаснуть в уяві Славомира Балюти чорні очі дев'ятикласниці. Він починає розуміти текст: «Певне…»
6-та хвилина уроку
Від шафи відривається велика, товста, дзвинчлива муха; Горембйович фіксує її появу і захоплено спостерігає синусоїду її лету. Минає декілька секунд, і муху чують усі. Христина замовкає, згадуючи якусь дату. — Олійник розмальовує роги Лисого червоним фломастером, і в збоченському відгалуженні спіралі Першої Теми Симфонії виникає привид гросмейстера тамплієрів Жака де Моле, який кричить із надр вогнища, волає до Неба: «Nekam, Adonai, Nekam» (Відплати, Господи, відплати!) — Зацький бачить, як напружується тканина на стегні Юлії, як розкривається — повільно та невідпорно — бічний розріз її спідниці. — Муха досягає вчительського столу і зависає над двотомником творів Сковороди. Золотаренко дмухає на муху (ураган понад гірським плато); спостерігаючи це, Галина тишком сміється; Фіра голосно пхикає; Тетяна Юрківна робить їй зауваження: «Есфірь!» Муза з форсажним хурчанням злітає до вікна. — Зацький обережно торкається руки Маркевич, та відводить руку на дві секунди пізніше, аніж він очікував. — Відчужений від спокусливих видінь, Балюта читає в «Логіко-філософському трактаті»: «2.0233. Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного — незалежно від їхніх зовнішніх властивостей — лише тим, що вони різні». — Тема Помсти в Симфонії Стану занепадає. Зображення рогатого Лисого вивершено. Олійник підписує свій твір поганим словом і тріумфально оглядає обрії класу. — Муха б'ється у скло. — Тетяна Юрківна дякує Христині Гундяк за відповідь, ставить їй «п'ятірку» і продовжує лекцію: «Листи Сковороди останніх років життя сповнені глибоких філософських роздумів про щастя, про добро і зло, красу і потворність» — Екзистенційна спіраль першої Теми згортається у станову невизначеність. — Зацький кладе руку на стегно Маркевич, і в надсвідомому вищі сили буття дають дозвіл на розгорнення другої теми.