Великі міфи імперії
- Автор: Нестайко Омелян
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Афіша»
- ISBN: 966-8013-13-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Великі міфи імперії». Краткое содержание книги:
Подорожуючи спочатку з картою області вдома за столом, В.Солоухін вирішив почерпнути таким чином немало відомостей. Він знаходить сліди фінських племен, що існують дотепер в назвах рік та міст Владимирської області: Муром, Суздаль, Нерль, Пекша, Борща, Колокша, Клязьма, Судога, Гза, Теза, Нерехта, Сурощ, Кщара, Ісіхра, Санхар. Історію цієї землі В.Солоухін інтерпретує так: «Ну от з'явилися слов'яни. Вони поставили свої хати і почали мирно обробляти землю. Землі достатньо було і ніхто не заважав один одному. Відбулося те, що згодом історики назвуть мирною колонізацією краю». [70] У такій милій атмосфері відбувалися, в уяві автора, непрості етнічні процеси народотворення, однак важко повірити в доброзичливість автохтонів, коли обабіч поселяється непрошений гість. А може, корінні народи були позбавлені войовничості? У своїй книжці В.Солоухін устами вченого-краєзнавця нагадує, що перша писемна згадка про Суздаль з'явилася в літописі завдяки повстанню волхвів, що було придушене Володимиром Мономахом. І далі: «Слов'яни були культурнішими від туземців, а опісля їх стало більше. Вони не прогнали, не винищили мурому, мерю і весь, а просто проковтнули їх, розчинили в собі, або, як говорять учені, «асимілювали». [71] Опис процесів, які відбувалися на Владимирській землі, має мало спільного з тогочасними реаліями і прикрашений, значною мірою, фантазією, запозиченою з офіційної історії.
Перенесемось і ми уявою в сиву давнину. Побачимо туземців, які чимось розтривожені. Вони біжать до віддаленої поляни. Найвідважніші з них підійшли до самого краю лісу і, відгортаючи гілки чагарника, спостерігали за людьми, які облаштувалися на новому місці. Найстаріший з туземців, бородатий дід, показуючи пальцем на прибульців, глибокодумно пояснив: «Це — християни».
Можна було далі не аналізувати рівнь знань російського інтелігента з рідної історії, коли б не наступні слова з цієї праці: «За назвами можна дізнатися, звідки йшли слов'яни. Ось Либідь, ось Галич, ось Вишгород — усе це київські слівця». [72] Немає найменшого сумніву, що назви «городів» — це княжа справа. Від письменника такого рівня та інтелігента маємо право вимагати більше здорового глузду, а не бездумного повторення історичних нісенітниць. Простіше було б взяти шкільну лінійку і виміряти віддаль від Галича до Владимира і перевести згідно з масштабом у кілометри. Віддаль, яку отримав би В.Солоухін в результаті елементарних вимірювань, змусила б задуматися навіть школяра старших класів. Як можна уявити собі цих смердів з околиць Галича (Івано-Франківської області), котрі з жінками, дітьми, худобою пройшли півтори тисячі кілометрів на Залісся через ліси, річки, болота і, врешті, через ворожих в'ятичів, через володіння князів, ласих на людей і тому готових поселити їх на своїх землях, застосувавши силу? Воістину, хто хоче бути обдуреним, буде ним.
11
Повернемося знову до діда, котрий застиг з пальцем, спрямованим у бік непрошених гостей. Було так чи ні, але факт найменування хліборобів християнами не має аналогів у жодного народу світу. Явно це визначення більшості спроектоване на меншість, на певну групу людей, котрі займалися незвичною роботою (землеробством) і поклонялися одному Богу. До того ж були відмінні від тубільців у всьому. Вигляд людей, зігнутих дугою з мотиками в руках, зовсім не викликав бажання їх наслідувати. Робота на землі є важкою, і на результати доводиться чекати довго. Треба було бути, говорячи сучасною мовою, дещо ідеалістами. Тим більше ставало причин над ними посміятися.
Нехіть до праці на землі збереглася у тих краях до наших днів. Але спинимо свою увагу на унікальному явищі, коли люди, що займаються хліборобством, називаються за вірою, в даному випадку, християнами.
Незвична назва селян у російській мові (крестьяне) змусила окремих дослідників вивчати цей феномен. Такі вчені, як В.А.Ларін, Б.Д.Греков, П.В.Струве, вважають, що цей термін з'явився після прийняття татарами мусульманства. Переконані у своїй вищості, татари стали називати населення Залісся «райа», що означає «християнин», «підлеглий». З цим твердженням можна погодитися. Але чому лише з XIV століття татаро-монголи починають називати мешканців сіл на Заліссі «крестьянами»? Відомо, що народи, котрі прийняли одну із світових релігій, вважали її єдиновірною і не припускали, що можуть існувати інші, їй рівноцінні. Тому чужовірів називали зневажливо. В устах татаро-монголів християни були «райа», турки називали чужовірів «гіяурами», юдеї — «гоями». Українці ж називали мусульманів «бусурманами», поганцями.
[70] Солоухин В. Владимирские проселки. Возвращение к началу. — М.: Современник, 1990. — С.17.
[71] Солоухин В. Владимирские проселки. Возвращение к началу. — М.: Современник, 1990. — С.17.
[72] Солоухин В. Владимирские проселки. Возвращение к началу. — М.: Современник, 1990. — С.17.