Лагідний янгол смерті

— Джамшеде, — посміливішав я і запитав: — А чому вони мовчать? — і я кивнув на дівчат.

— Чоловіки розмовляють, — спокійно пояснив Джамшед.

Потім усміхнувся, наче здогадався про моє бажання. Щось сказав донькам по-казахському. Наташа сходила в юрту і повернулася з якимось музичним інструментом, схожим на мандоліну. І вона заспівала, перебираючи пальцями струни. Співала вона по-казахському. Її приємний голос заворожував і, володіючи якимись магнетичними нотками, наче провокував на підспівування. І хоча мелодія була й нескладною, я навіть підмугикувати не зважився. І раптом помітив, що поки Наташа співала, Гуля уважно дивилася на мене, уважно і дуже сміливо. Я омлів під її поглядом, який наче світився серед ночі, підсвіченої тільки вогнищем і глибоким синім небом. Злякано я перевів погляд на Джамшеда і побачив у його очах знайому усмішку, але тепер вона немовби ожила. А пісня Наташі тривала і тривала, і я вже подумав, що їхні уважні погляди якось пов’язані зі словами цієї не зрозумілої мені пісні.

Найдивовижнішим було те, що я не помилився.

— Це пісня про мандрівника, якого рятує верблюдиця і приводить у дім, де живуть дві дівчини, — пояснив мені, коли стало тихо, Джамшед.

Я остовпів. Спочатку не знав, що й сказати. Потім усе ж таки запитав:

— А що потім із цим мандрівником у пісні відбувається?

— Батько дівчат пропонує йому обрати одну з доньок, щоб разом із нею піти далі в путь. Одна з дівчат вродлива, друга — ні. Одна його ніколи не покохає, друга кохатиме і пам’ятатиме про нього завжди. Але він обирає не ту, яка кохатиме його, й іде разом із нею...