Лагідний янгол смерті

Хтось іще, оточений напівпрозорою сферою, пролетів незабаром повз мене, помахуючи рукою. Пролетів повільно, і я встиг розгледіти, що сфера, яка оточувала його, була різнорідною, й всередині неї, крім цієї людини, плавали або кружляли якісь дрібні округлі предмети. «Людина-планета», — збагнув я, і раптом у грудях замлоїло. Перед очима виник образ планети Земля, ніжно огорнутий такою ж сферою. Через її напівпрозору блакить виднілись упізнавані обриси материків і морів, і я раптом зрозумів, що вона виринула з моєї уяви, матеріалізувалася в невелику м'яку кульку-глобус і під мерехтіння власної сфери поступово віддалялася від мене. Мені закортіло наздогнати її, і я кролем поплив уперед, наче по воді. Земля, нібито помітивши переслідування, прискорила свій рух і при цьому почала втікати вниз. Я й далі плив за нею. Так розігнався, що з мене злетіло подароване мені тепло, а потому швидкість моя збільшилася, та водночас стало холодно. І Землі теж стало холодно — я помітив, як загусла її сфера, як під її зненацька помутнілим молоком зникли всі знайомі з уроків географії обриси і тепер попереду летіла просто якась молочна куля. Але я ж бо знав, що це була Земля, і тому далі переслідував її, доки раптом не вдарився об невидиму перепону. Вдарився, відчув біль у шиї. У горлі почало дерти, потім перехопило подих, забракло повітря. Я розтулив рот, розтягнув губи до болю, але це не допомогло. В очах помутніло. Руки й ноги обм’якли, і раптом хтось міцно схопив мене за ноги й потягнув назад. «Куди назад?» — устиг подумати я, непритомніючи.