Скарб Вовчої криниці
- Автор: Письменная Лариса Михайловна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Скарб Вовчої криниці». Краткое содержание книги:
Табірний оркестр грає бравурний марш. Ледь торкаючись трави і скромно опустивши очі, пропливає по галявині білосніжна Лебідка-Яринка. За молодецькими чорними вусами князя Гвідона годі впізнати біленьку Олю Барабаш.
— З країни ліліпутів приїхав до нас на карнавал знаменитий Гулівер! Зверніть увагу: він захопив з собою цілу ланку ліліпутів.
Гості плещуть в долоні і весело сміються: височезний Гулівер — Генка-вітряк, який вмостився на плечах у Віктора Михайловича, — веде за собою з десяток малюків. Ліліпути в захопленні озираються.
— Обережніше! Зараз виступить квартет! Він виконає свій улюблений музичний номер: «Бережіть свої вуха!»
А в кущах тужливо зітхає Славка.
— Не приїхав Сергійко… Стільки морочилися з цими осоружними костюмами, а все марно.
— Нічого, Славко, — потішає друга теж засмучений Костик. — Зате тепер наш Сергійко — герой! Яринка запевняє, що йому навіть медаль можуть дати! А що костюми пропали…
В цю мить, тягнучи за руку захеканого Сергійка, на них вихором налітає Томка.
— Готові? Ганьба, вони ще й не одягалися! Одягайтеся швидше, я зараз вам допоможу!
— Це не моя борода, — відчайдушно борсається в цупких Томчиних руках Костик. — Це Славчина…
— Яка різниця? Сергійку, рукавиці забув… Ой Славко, в тебе шолом задом наперед! Та жвавіше повертайся, ото горе з вами!
А на галявині кружляють живі барвисті квіти, — маки, дзвіночки, ромашки… Четверо сірих гусей несуть на крилах Івасика-Телесика, за ними на мітлі женеться відьма, люто клацаючи залізними зубами.
— Увага, увага! — дзвінко сурмить глашатай. — Зараз ми… — і раптом, стрепенувшись, підкидає вгору капелюх.
— Уррра!!! Сергійко приїхав!
З-за дерев з'являються три богатирі. Посередині статечно виступає рум'яний, товстощокий Ілля Муромець. Маленький Альоша Попович викликає у глядачів веселе захоплення: з-під квітчастої попони «коня» дріботять Костикові жовті тапочки, а по боках, майже торкаючись землі, звисають величезні мисливські чоботи Романа Петровича. По праву руку Іллі Муромця, марно намагаючись зробити суворе й неприступне обличчя, сяє щасливою посмішкою Добриня.
Лунають гучні оплески. Плещуть усі: Гулівер в чотири руки, Царівна-Лсбідка, Івасик-Телесик, квіти, гості… А чи не найактивніше бушує Степан Андрійович — колишній «товариш Орлов», справді веселий і простецький дядько.
Це був справжній тріумф. Богатирі тричі проїхали перед глядачами; проїхали б, певно, і вчетверте, якби Роман Петрович непомітно не кивнув: «Досить, пора і честь знати!»
— Відкриваємо карнавальний чемпіонат! — виголошує Гриць Колосок. — Музика, туш!
Оркестр зопалу врізав гопака, і глашатай, махнувши рукою на своє середньовічне походження, пустився навприсядки з Томкою, наспіх замаскованою шоферськими окулярами.
Яскравим полум'ям піонерського вогнища все дужче розгоряються веселощі. Дружні оплески, дзвінкі вибухи сміху гучною луною котяться по чудовому, рідному лісі, з якого щойно виловили останнього вовка.