Скарб Вовчої криниці
- Автор: Письменная Лариса Михайловна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Скарб Вовчої криниці». Краткое содержание книги:
— Славко, — стиха шепнув приятелеві Костик. — А що, як він у Вовчу криницю поліз?
Славка спантеличено глянув на Костика.
— Без нас Сергійко цього не зробить.
— А от узяв та й поліз! І з ним там щось трапилось…
— Ну, досить секретничати! — невдоволено перебив їх вожатий. — Чи не здається вам, друзі, що нам слід поговорити по щирості? Що там за Вовча криниця така?
Славка зам'явся, перезирнувся з Костиком і, зважившись, рішуче сказав:
— Тоді ходімо до Романа Петровича. Треба, щоб і він знав.
І Сланка з мовчазною підтримкою Костика одверто розповів вожатому та начальникові табору про їхню давню мрію — оглянути Вовчу криницю — і про дивну нічну пригоду біля неї.
— Чому ж ви мене тоді не розбудили? — стурбовано запитав Роман Петрович.
— Сергійко хотів розбудити, але дід Захар заборонив…
— Дід Захар?!.
Нічого не кажучи, Роман Петрович швидко встав і вийшов.
Двері сторожки були защепнуті зсередини. Начальник заглянув у вікно. Сторож, накрившись з головою, спав на ліжку.
— Гей, Захаре Івановичу, прокиньтеся!
Дід Захар не поворухнувся. Тоді Роман Петрович одним стрибком проскочив крізь вікно в сторожку і зірвав ковдру.
На ліжку, під ковдрою, лежав довгастий оберемок гілля…
По табору залунав сигнал тривоги. За кілька хвилин уся піонерська дружина табору вишикувалась на лінійці.
— Друзі! — голос начальника табору був стримано спокійний, але по тому, як дрібно сіпалась його щока, видно було, що він дуже стривожений. — Зник один з наших піонерів — Сергійко Дяченко. Загін старших негайно приступить до розшуків. Наказую: дотримуватись якнайсуворішої дисципліни і беззастережно слухатись вожатого. Вікторе Михайловичу, насамперед ви особисто спустіться у Вовчу криницю і перевірте, що там таке. Коли нічого не виявите, уважно огляньте ділянку лісу навколо табору, особливо балочку, через яку пішов Сергійко. І не втрачайте ні хвилини!
— Романе Петровичу! — підбіг переляканий завгосп. — Я не зміг додзвонитись до Кленового — телефон зіпсовано… Гляньте, он і провід обірвано.
— Чорт! — Роман Петрович кинувся до стайні. — Яка досада, що в таборі немає своєї автомашини. Доведеться конем…
Ніколи ще так не поганяли Гнідого за все його довге трудове життя, як цього разу. Їздовий Семен без жалю настьобував коня батогом, а начальник табору ще й покрикував:
— Швидше, Семене, швидше!..
УРИВОК З ЛИСТА
Небагато часу минуло, поки вожатий, спритно перебираючи руками мотузок, піднявся з криниці на поверхню, але яким нескінченним видався цей час загонові!
— Ну?! Там щось є?
— Було, — схвильовано відказав Віктор Михайлович, обтрушуючи землю. — В розкопаній ямці лишився шматок просмоленого брезенту, і ось на дні криниці валявся цей клапоть паперу.
Він показав притоптаний чиєюсь важкою погою, пожовклий від часу і вогкості аркушик, списаний дрібним нерівним почерком.
— Здається, уривок з якогось листа… — Віктор Михайлович поквапливо пробіг очима перші рядки і, вже не маючи сили відірватись від листа, прочитав уголос:
«… Можливо, я помиляюсь, але останнім часом я перестав довіряти своєму помічникові інженерові Крону. Надто настирливою зробилася його увага до мене і мого винаходу. За його ж порадою я зробив величезну, боюсь непоправну, помилку, не евакуювавшись разом з заводом. Хотілося виграти хоч декілька днів, щоб остаточно вивірити останні деталі і мати змогу швидше віддати Вітчизні своє вже цілком дозріле дітище.
Недовір'я до інженера Крона примусило мене рішуче і негайно порвати з цією людиною. Тому під час масованого нальоту фашистських літаків на місто я, незважаючи на жорстокий приступ застарілої хвороби, що напередодні звалив мене з ніг, захопив портфель з кресленнями та всіма записами і потай вийшов з своєї квартири.
На жаль, це рішення було прийнято надто пізно: я не встиг виїхати і опинився на окупованій фашистами території.
Боюсь не за своє життя, а за долю свого винаходу: потрапивши до рук ворога, він може стати страшною руйнівною силою, скерованою проти мого народу. Тому вважаю за доцільне до певного часу переховати пакет з документами в цьому безпечному місці.
Я вірю, — коли мені навіть не пощастить лишитися в живих, моя праця, зміст усього мого життя, творчих шукань, безсонних ночей дасть Батьківщині змогу оволодіти невичерпним і невідомим досі людству джерелом могутньої і надзвичайно дешевої енергії, наблизить на багато років еру прекрасного, щасливого життя.