Скарб Вовчої криниці
- Автор: Письменная Лариса Михайловна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Скарб Вовчої криниці». Краткое содержание книги:
МАНЕВРИ
— Цей?
— Цей самісінький! — з готовністю підтвердив Головня. — Ось на ріжку і слід від таблички залишився.
Довгов'язий нетерпляче витрусив вміст портфеля на траву і став уважно його оглядати. Оглянувши зовні, вій вивернув портфель і задоволено мугикнув:
— Здається, знайшов! — І швидко підпоров гострим кінцем ножа підкладку. Головня витяг шию і заглянув через плече. На шершавій внутрішній стороні шкіри портфеля він побачив напис:
«Кленівський р-н. III квартал Зубрівського лісу. Вовча криниця.
Копати на відстані 60 сант. від вістря стріли».
— Що воно таке? — здивовано спитав Головня.
— Це? Ого, це невидане багатство! Мільйони! Для того треба тільки спуститись в цю симпатичну криницю і добути дещо приховано там.
— Золото?!.
— Ха, що — золото? Дорожче від золота! Креслення одного надзвичайного винаходу! За цією штучкою ще перед війною полювала одна іноземна розвідка… Он яка птиця побувала у ваших руках, недогадливий поліцаю, а ви й не знали! А тепер, — довгов'язий радісно вишкірив рідкі зуби, — тепер досить з мене поневірятись у них на побігеньках! Тепер уже я диктуватиму свої умови!
— А я? — закипаючи злістю, просичав Головня. — А про мене ти, здається, забув?
Довгов'язий схаменувся.
— Ну, і ви, звичайно. Заплатять обом. Так де ж вона, ця Вовча криниця?
— Не пам'ятаю… — Головня висмикнув з кишені кисет з тютюном і рвонув з журналу, що валявся під ногами, пару аркушів. — Немає тут такої.
— Раджу пригадати! Куритимете потім.
Головня сердито сплюнув, запхнув пом'яті аркуші з журналу разом з кисетом до кишені і підвівся.
— Ходімо.
— О, це вже інша розмова. Хвилиночку зачекайте, треба знищити сліди.
Довгов'язий швидко зібрав розкидані по траві папери і речі з портфеля і закопав їх у землю.
Можна собі уявити, що відчули негідники, побачивши на місці Вовчої криниці новозбудований піонерський табір! Одразу полетіли шкереберть усі їхні надії.
А втім, може, й не всі? Адже Вовча криниця, хоча й опинилася за огорожею, існувала! Треба було знайти доступ до неї.
— Ви влаштуєтесь до табору сторожем, — наказав довгов'язий.
— Але ж там, напевно, є сторож! — заперечив Головня.
— Усунемо.
І от, того ж таки вечора «несподівано» запалала в селі Яблунівці хата старенького Карпа Даниловича, сторожа з піонертабору, і для «діда Захара» відкрилась можливість влаштуватись на його місце.
Звісно, це було небезпечно — його могли впізнати, хоч довгов'язий казав правду: кудлата борода і кучма скуйовдженого волосся на голові зробили Головню зовсім невпізнанним. Та й не такому стріляному пройдисвітові відступати перед небезпекою, особливо коли за кожним його кроком невідступно і погрозливо стежив наполегливий напарник.
Спочатку все йшло, як по маслу: ночами «дід Захар» сторожував, а довгов'язий посилено витягав і виносив у ліс різний мотлох, яким завалили криницю будівники. Робота вже наближалася до кінця, як раптом Сергійко з товаришами мало не зіпсували всієї справи. Далі Головня відчув, що його в чомусь запідозрив начальник табору. Коли б знаття, що цей приїжджий учитель з Лисичанської школи і є той самий льотчик, якого колись бив смертним боєм поліцай, — ніякі сили на світі не примусили б його прийти у табір! Та всіх не впізнаєш, — хіба мало таких пройшло через закривавлені руки бандита?
Відчувши небезпеку, Головня поспішив скінчити швидше справу і втекти з табору.
Розділ VI
КОЛО ЗІМКНУЛОСЯ
ЩЕ ОДИН ЗЛОЧИН
— Невже Галас загубив записку? — з відчаєм промовив Сергійко. — Через двадцять хвилин по них приїде машина, і тоді…
— Машина! — охнула Томка, хапаючи Сергійка за руку. — Ти бачиш — сюди йде машина!
— Легкова, — зауважив той, вдивляючись у блискучу невелику машину, що швидко наближалась. — А вони ж чекають на вантажну, я добре чув.
— Сергійку, я її зараз спиню! І тоді ми самі затримаємо їх!
Томка стрімголов вилетіла на дорогу, побігла назустріч машині, замахала руками. Сергійко, витягнувши шию, напружено стежив за нею із своєї схованки.
Машина притишила хід і зупинилася. Але яке розчарування! В ній сидить одним один водій, та й то маленький, сухорлявий дідок з цапиною борідкою і в крислатому капелюсі. Такого довгов'язий одною рукою подужає… Ех, даремно Томка вискочила на дорогу, тепер уже їй і повернутись назад не можна, — одразу відкриє засаду…