«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Її не розгадано й досі.
— Очевидно, наші контррозвідники захопили не всю фототеку, — сказав Винник.
— Цілком можливо, — погодився Лежнєв, — якщо під фототекою розуміти всі негативи, зроблені будь-коли у фотовідділі абвер-частини 115. Але те, що було зібрано і зберігалося в лабораторії фотовідділу, ми захопили повністю разом з реєстраційними книгами.
— Нестачі не було? — спитав Кравчук.
— Усі зареєстровані негативи були в наявності.
— Можливо, була ще одна фототека? — невпевнено сказала Наталя.
— Це більш імовірно, — кивнув Лежнєв. — Річ у тому, що на З. абверівці покладали особливі надії. Але й викриті в сорок четвертому — сорок п’ятому роках агенти, про яких я згадував, були не з «масового набору». Характерно, що їх, на відміну від агентів, чиї знімки попали до фототеки, абверівці натаскували індивідуально й утримували ізольовано один від одного. І — що знову ж таки характерно — всіх їх перед тим, як закинути в наш тил, посилали в Мисливський замок нібито на відпочинок, а насправді — для останньої особливої перевірки.
— Схоже на те, що на особливо цінних агентів була окрема фототека, — сказав Винник. — І ця фототека нещодавно десь випливла на поверхню.
— А ви уявляєте собі акваторію, де вона плаває? — насмішкувато спитав Кравчук.
— Я б почав з Мисливського замку.
— Для цього вам доведеться скористатися з уеллсівської машини часу і повернутися на двадцять п’ять років назад, — не без єхидства зауважив Кравчук. — Бо саме тоді гітлерівці висадили в повітря цей замок.
— Деякі будівлі там уціліли, — сказала Наталя.
— На тому місці, де був замок, усі ці роки, аж до минулої осені, стояла військова частина. Там усе перебудовано і перероблено. Що і де ви там будете шукати?
— Навіть якщо ця друга фототека існує, навряд чи її слід шукати в руїнах замку, — озвався Лежнєв. — Боюся, що її вже знайшли без нас.
— Авжеж, — підтримала Наталя. — Інакше б З. не змогли шантажувати.
Кравчук розгублено глянув на неї і сів.
— У Москві ми теж сушили мізки, — мовив Лежнєв. — І, можливо, нічого б не придумали, якби З. не наштовхнув нас на одну думку. Він згадав, що незадовго перед випуском його привезли в Мисливський замок, де він прожив кілька днів як офіцер вермахту і де якийсь майор фон Бюлов давав йому останні поради, а заодно перевіряв відданість рейху за допомогою особи, котра провокувала його як тільки могла. Буваючи в апартаментах фон Бюлова, З. звернув увагу на дівчину-служницю, до якої майор був дуже прихильний. Дівчині було років шістнадцять. З. звернув на неї увагу тому, що майор в її присутності говорив із З. про справи, які не підлягають розголошенню. Якось З. завів розмову про цю дівчину з приставленою до нього особою. Відповідь здивувала його. «Ця дівчина знає більше, ніж ти думаєш, і через те ніколи не вийде звідси. Вона живе тільки тому, що подобається майорові. Але тільки-но він заведе собі іншу, дівчині буде каюк». Можливо, З. не згадав би цієї розмови, якби через кілька місяців, коли він уже виконав завдання, — певна річ, завдання нашої розвідки, — не зустрів у харківському госпіталі цю дівчину. Зустріч була випадкова — З. приїхав провідати свою сестру, яка лежала там після контузії. У цьому ж госпіталі в нервовому відділенні була і та дівчина. З. сказали, що її привезли санітарним поїздом з району бойових дій з важким кульовим пораненням і серйозно травмованою психікою.
— Щербак! — вигукнула Наталя.
Лежнєв кивнув.
— Щербак вона стала значно пізніше, в п’ятдесятому році, коли остаточно одужала і вийшла заміж за помічника машиніста Щербака Івана Гавриловича. У госпіталі, де вона лежала на початку сорок четвертого, прізвище її встановити не могли — психіка була настільки травмована, що дівчина навіть не розмовляла. Певна річ, З. доповів про цю зустріч. Але божевільну дівчину не чіпали — тоді це було безглуздо.
— Ви розповідаєте про це в зв’язку з фототекою, яка цікавить нас? — скориставшися з паузи, спитав Кравчук.
— Прямого зв’язку, певна річ, немає, — відповів Лежнєв. — Та якщо мати на увазі, що Ганна Щербак була служницею фон Бюлова і той якоюсь мірою довіряв їй, мимоволі задумаєшся. Фон Бюлов, крім усього, керував фотовідділом абвер-частини 115. У сорок третьому нам здавалося, що все ясно. Адже перша і, як ми тоді гадали, повна фототека була в наших руках. Правда, того ж дня, коли ми захопили Русанівку, фон Бюлова знайшли мертвим в уцілілій прибудові Мисливського замку. Судово-медична експертиза встановила, що перед смертю його катували. Але й це нас не зацікавило: подумали, що скорпіони, попавши в пастку, зводять рахунки. А тепер усе це не може не дивувати. Бюлова вбили свої, а от Ганна Щербак, котра, як твердить З., знала більше, ніж слід було знати дівчині-служниці, лишилася жива. І ще треба мати на увазі: перед втечею з Русанівки гітлерівці розстріляли всіх дівчат із так званого допоміжного персоналу.