«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
Дівиця-розпорядниця виструнчилася. «Ти ба, тут муштрують навіть дівиць», — подумав Лежнєв і недбалим жестом подав дівиці асигнацію.
— О пане обер-лейтенант! — зніяковіла та, швидко ховаючи гроші. — Я рада служити вам.
— Цього не треба, — дивлячись повз неї, сказав Лежнєв і зайшов до кімнати.
На нього одразу звернули увагу. За столиками сиділи солдати й унтер-офіцери із шоферськими значками в петлицях, дівчата в барвистих, але дешевих сукнях. На столиках стояли пляшки, пивні кухлі. В кутку хрипів патефон. Підпилий єфрейтор в окулярах підспівував. Дві пари танцювали. Сивий тютюновий дим рваними клаптями плавав по кімнаті. Усе це скидалося на третьосортну корчму, де появу вилощеного обер-лейтенанта можна було пояснити хіба що цікавістю. Лежнєв неквапливо пройшов до стойки. Товстопикий буфетник, за спиною якого поблискувала дзеркальна вітрина, заставлена пляшками, запобігливо поставив перед Лежнєвим попільницю.
— Є шнапс, портвейн. Можу запропонувати коньячок. Французький.
— Са-мо-гон, — чітко сказав Лежнєв, вирішивши в останню мить, що цікавість обер-лейтенанта Зінгера зрозуміють правильно.
— Та що бо ви, пане обер-лейтенант, — здивувався буфетник, — такого в нас не буває.
— Са-мо-гон, — повторив Лежнєв, вгадуючи з тону буфетника, що тепер перебування обер-лейтенанта Зінгера в залі для нижніх чинів не викликає подиву.
Буфетник гукнув хлопця в пом’ятому штатському костюмі, щось пошепки сказав йому. Хлопець поштиво глянув на Лежнєва і вискочив за двері.
— Айн момент, пане обер-лейтенант, — всміхнувся буфетник, — зараз щось організуємо.
Лежнєв, у якого був чудовий слух, почув, як хтось позад нього сказав по-російськи:
— Ти ба, на самогон обера потягло. Чого б це?
— Для різноманітності, — озвався другий голос.
— Не скажи, — втрутився третій, — просто людина розуміється на спиртному.
До прилавка підійшла дівиця-розпорядниця, перехопила погляд Лежнєва.
— Пан обер-лейтенант, мабуть, не зрозумів мене. Я мала на увазі познайомити його з дівчиною. У нас є дуже гарні дівчата.
— Не завдавайте собі клопоту, — сказав Лежнєв. — У мене вже є дама.
Нарешті з’явився хлопець, ткнув буфетникові щось загорнуте в газету. Буфетник, моргнувши Лежнєву, пірнув під стойку. Певна річ, Лежнєву було не до випивки, та коли вже напросився, то треба було пити. Час, проведений біля стойки, Лежнєв витратив не тільки на «легалізацію» — він устиг помітити, що другі двері кімнати не замкнуто; через них входили й виходили солдати. Отже, у головний корпус можна зайти. Виходить, Оскар мав рацію: до замку можна потрапити через двір…
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
Це більше скидалося на семінарське заняття, ніж на нараду слідчо-оперативної групи. Вони сиділи в кабінеті криміналістики, оточені з усіх боків стендами, схемами, вітринами, заскленими шафами, на полицях яких поблискували прилади і апарати.
Лежнєв підійшов до стенда і прикріпив уже знайому Наталі фотографію розстрілу. Крім Наталі, в кабінеті сиділи Кравчук і майор Винник.
— Називатимемо хлопця з карабіном З. Домовились? — почав Лежнєв. — Так от, місяць тому З. одержав по пошті це фото з відповідним листом. Згаданого листа надіслали на адресу, де З. років двадцять тому проживав. Та оскільки це була особлива адреса, — Лежнєв усміхнувся, — лист попав за призначенням.
— Шантаж? — не витримав Кравчук.
— Так, — кивнув головою Лежнєв. — Але шантаж досить примітивний. Як ви гадаєте, чого зажадав од З. той, хто надіслав листа?
— Напевне, якоїсь інформації, — висловив припущення Винник.
— Не вгадали, — відповів Лежнєв.
— Грошей, — сказав Кравчук.
— Правильно, капітане, — підтвердив Лежнєв, — від нього зажадали грошей. Той, хто надіслав листа, вимагав, щоб З. приніс гроші в умовлене місце і передав їх з рук до рук.
— Ну й кретин же він, якщо так, — знизав плечима Кравчук.
— Він не сподівався, що З. повідомить про це органи безпеки, — заперечила Наталя.
— Все одно кретин, — мовив Кравчук. — Інакше він не зробив би такої дурниці. Зустрітися в умовленому місці! А якби З. пристукнув його в цьому самому місці?
— Шантажист міг прийти не сам.
— Але ж З. теж не ликом шитий.
— Не сперечайтеся, — сказав Лежнєв. — Шантажист вчасно схаменувся і по гроші не прийшов.
— Цікаво, — подався вперед Кравчук.