Третя світова: Битва за Україну

Будь-який об'єктивний читач, прослухавши ці сумбурні записи, дійшов би висновку, що президент України міг мати безпосередній стосунок до організації викрадення або й навіть вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Але настільки ж очевидно й інше: в жодному неупередженому суді записи розмов з президентського кабінету за сукупністю причин не могли вважатися достатнім доказом для арешту Кучми. Незважаючи на те, що записи, звичайно ж були автентичні, довести в суді, що вони не були змонтовані або що в них не було зовнішнього втручання, було неможливо. Якість записів була огидною. Розшифровки можна було трактувати подвійно, тлумачення їх було не завжди очевидним; з розмов випливало, що президент Кучма вкрай негативно ставився до Гонгадзе й навіть пропонував то депортувати його до Грузії, то віддати його для викрадення «чеченцям». Проте в жодній з численних розмов не була озвучена однозначна вказівка (наказ) вбити Гонгадзе. Хоча такий наказ можна було віддати чітко і ясно, коротко, один раз, не повертаючись більше до теми Гонгадзе. Отже, з юридичного погляду, Кучма у справі про причетність до вбивства Гонгадзе був невразливий навіть за наявності записів.

Однак, виникало ще одне досить важливе питання: з відома генерала Марчука Микола Мельниченко проводив несанкціоновані записи безпосередньо до моменту вбивства Гонгадзе. І припинив їх невдовзі після вбивства. Інакше кажучи, Кучму записували рівно до того часу, поки не накопичили достатньої кількості компромату. Після вбивства Гонгадзе люди, які контролювали записи, вирішили, що їхня робота виконана: тепер Кучма перебував у їхніх руках. Здавалося, що одного гучного вбивства вистачить.