Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
І зрозуміло, чому. Річ у тому, що у першому турі президентських виборів Марчук до фінішної лінії прийшов п'ятим, набравши трохи більше 8 %. Йому все одно не судилося стати президентом України. А раз так, вигідніше було не скидати Кучму, а домовитися з ним про заняття посади секретаря РНБО, що Марчук і зробив. Під час останньої зустрічі з Мельниченком він сказав йому, що більше «не треба нічого записувати». Мельниченко не послухався, записав, й відразу зрозумів, чому Марчук просив припинити записи:
«Він просив у Кучми собі бізнес. Кучма йому дав бізнес. Деякі підприємства, які Марчук просив. Але, не знаю, на щастя чи на жаль, цією інформацією володію тільки я. Там Марчук просив дати йому одну шахту, там про енергетику. Я ці записи окремо [зберігаю]. Там він також виступає, на мою думку, як людина, яка давить вільну пресу…Я переконаний, що Марчук дуже хотів. Ну, дуже хотів — що? Зняти Кучму чи особисто стати президентом і боротися з корупцією? Це питання цікаве. Тому що Марчук не одна особистість. В Марчукові живуть кілька Марчуків. І я думаю, що вони перебувають у конфлікті один з одним. З одного боку, Марчук хоче добра, з іншого — інший Марчук не хоче зла собі».
Посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Марчук обіймав до 25 червня 2003 року, допоки не був призначений міністром оборони. На цій посаді Марчук залишався трохи більше року: 27 вересня 2004 він змушений був подати у відставку, формально — через вибухи на артилерійських складах в Артемівську та Новобогданівці. Насправді ще й тому, що термін правління президента Кучми добігав кінця, і шансів обіймати таку високу посаду при новому президенті у Марчука не було. Як і 1998 року, він спробував повернутись у велику політику, можливо навіть до президентства, через Верховну Раду. Марчук вийшов з СДПУ(о) та в грудні 2004 року створив Партію свободи, головою якої був обраний. Однак на парламентських виборах 26 березня 2006 року, де Марчук йшов під № 1 від блоку партій «Євген Марчук — єдність», він отримав всього 0,06 % голосів й не пройшов до парламенту, після чого залишив велику політику.
Так закінчилася кар'єра генерала Марчука, — президента України від ФСБ Росії, що так і не відбувся.
Розділ 3
Вбивство Георгія Гонгадзе
Президент Річард Ніксон прожив довге і цікаве життя. Але до американської історії він увійшов насамперед як фігурант у справі «Уотергейт», завдяки якій змушений був піти у відставку. Президент Леонід Кучма у відставку не пішов, хоча весь другий термін його президентства був затьмарений справою про вбивство Георгія Гонгадзе.
Гонгадзе зник пізно ввечері 16 вересня 2000 року. Підготувавши черговий номер інтернет-газети «Українська правда», головним редактором якої була (і залишається) Олена Притула, Гонгадзе поїхав додому і на шляху туди зник. Додому він не повернувся. Й більше ніхто його не бачив. Пізніше стало відомо, що журналіста було вбито 17 вересня. Його обезголовлене тіло знайшли 2 листопада у Таращанському лісі приблизно за сто кілометрів від Києва.
Георгій Гонгадзе народився 1 травня 1969 року в Тбілісі у родині грузинського дисидента і режисера Руслана Гонгадзе та українки Лесі Гонгадзе (Корчак). Ще до падіння Радянського Союзу його призвали до армії. Служив він в Афганістані. Наслідуючи приклад батька, Гонгадзе включився в опозиційний рух — очолив інформаційний центр Народного фронту Грузії. У 1989 році він переїхав до України в рідне місто матері — Львів. Після смерті батька Георгій записався до повстанської армії в Абхазії, зняв кілька документальних фільмів про грузино-абхазький конфлікт, був важко поранений й знову повернувся до України. Закінчивши факультет іноземних мов Львівського національного університету, Гонгадзе став головним режисером у творчому об'єднанні «Центр Європи», ведучим телепрограм на львівському телебаченні. У 2000 році він створює інтернет-сайт «Українська правда», де різко критикує режим Леоніда Кучми, публікуючи сенсаційні матеріали про президента та його найближче оточення. Як наслідок, Георгій отримував постійні погрози на свою адресу. Помітивши, що за ним встановлено міліцейське стеження, Гонгадзе незадовго до зникнення, 14 липня 2000 року, звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька. В листі журналіст попереджав правоохоронні органи країни про неминучу трагедію.