До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Публіковані в УССР до 1932-33 рр. словники перекладали російські слова сплав, плавити, переплавлять відповідно до реалій українського мовлення як стоп, топити, перетоплювати. І це був єдино правильний переклад згаданих лексичних одиниць на нашу мову. У словнику Грінченка та інших мовних джерелах не зафіксовано слова плавити (метали), тільки топити (метали). Отже, запроваджені у мовну практику в УССР слова сплав, плавити, переплавляти – це нічим не виправдане засмічення нашого мовного простору, яке відповідало імперській меті комуністичної верхівки створити міфічну спільноту – совєтський народ, де нам належала роль гарматного м’яса для майбутніх “визвольних” воєн кремлівських імпернаціоналістів. А коли це так, то наш святий обов’язок відкидати накидувану нам з такою метою лексику.
За “золотих” для нездар-мовознавців 1933-1941 років, вони пустили в обіг вкрадене в росіян слово власті. Цитую: “…і він вас у першому ж селі передасть властям” (Тютюнник Г.). Зараз важко сказати, чи так писав автор, чи це наслідок “редагування”. Хоч міг писати й автор, бо так учила школа. Редактор же від Бога мав би виправити цей текст так: “…і він вас у першому ж селі передасть владі”. Майже те саме, але своїми словами – без крадіжок.
Я здаю собі справу, що викорінювати прищеплюване десятиліттями не легко, а надто в умовах, коли “кадра” вчорашнього дня “стоїть на сторожі” своїх сумнівних здобутків, або просто не хоче відходити від засвоєних у школах минулого догм. Але нема на світі “нездобутих фортець”. Треба вчитися їх штурмувати.
25. МОВНИМ СМАКОМ ПО КАНЦЕЛЯРСЬКИХ ЩУРАХ!
Людські мови стало перебувають під впливом якихось чинників. Деякі з цих чинників – корисні, деякі – ні. До некорисних чинників треба віднести вплив канцелярії на мовну стихію. Канцеляризми роблять із живої мови канцелярське язичіе, а ми – ні гадки собі – послуговуємося цим язичієм, не усвідомлюючи, що язичіе – це свого роду короста на тілі мови. У своєму мовленні ми за всіх оказій уживаємо слово обов’язково, коли можна сказати будь-що, хай там що, кров з носа, полюбляємо штамп без всякого сумніву, де можна вжити так і знай (він без всякого сумніву програє = він, так і знай, програє), вдаємось до слова неможливо, коли можна сказати годі (неможливо описати = годі описати). Одним словом, пускаємо з уст канцелярських щурів.
Канцелярські щурі дуже від’ємно позначаються на мові художніх творів. Написаний у канцелярському ключі твір не може викликати естетичної насолоди у підкутого читача. Тому Редактор від Сонця має, де треба, безжалісно виполювати канцелярський бур’ян.
Пише публіцист “…Президент навіть за великого свого бажання не міг “виховати” собі наступника…”. Помилиться той, хто скаже, що публіцистика не література, і там Редакторові нема що робити. Публіцистика саме і є та царина мовного простору, яка сприяє поширенню канцелярських штампів. Публіцистику – газети й журнали – читають мільйони, і читане закарбовується у пам’ять цих мільйонів, з числа яких виходять і письменники, і мовознавці, і літературознавці, і викладачі-мовники. Тим-то канцелярські штампи і “заволодівають масами”. Тож і публіцистам треба думати над мовою і не цуратися помочі редакторів. А Редактор наведене вище переробив би так: “…Президент, навіть дуже хотівши, не міг “виховати” собі наступника…”.
Закохання у канцеляризмах доводить деяких авторів до того, що вони геть чисто забувають людську мову і вдаються до штучної шварганини. Пише ще один любитель канцелярщини: “…настав кінець системи, за якої влада належала злодіям…”. Чи ж не простіше й дохідливіше сказати: “…настав кінець системи, коли влада належала злодіям…”?
Деякі породжені канцелярською мовою лексичні одиниці так “уїлися” в нашу свідомість, що навіть письменники, і то визнавані непересічними стилістами, не можуть без цих одиниць обходитися. Пише відомий автор: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою” (Г. Тютюнник). У цій мовній конструкції цілком на місці був би наш місткий мовний зворот – з двох коротеньких слівець! – і то: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, і то зашила сировою ниткою”.