До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
XXI століття – епоха швидкости, економности, ефективности. І це повною мірою стосується до мови.
28. КРАЩЕ ПІЗНО, НІЖ НІКОЛИ!
Мовна палітра всякої мови має багату й різноманітну обойму афоризмів. Як усі інші риси окремої національности – національний одяг, національні страви, так і афоризми входять до числа національних ознак. Існує, правда, величезне число інтернаціональних афоризмів, спільних усім або більшості народів планети, але існують і афоризми, притаманні саме тій або тій етнічній одиниці. Поки усі мови світу не утворять єдину світову мову – що, може, ніколи й не станеться, ми за окремими афоризмами будемо визначати національну спрямованість того чи того літературного явища. Коли ж ідеться про українські тексти, то цілком зрозуміле бажання бачити в них ті афоризми, які виникли саме на українському ґрунті.
Якщо в перекладі з англійської мови, ми почуємо з уст персонажа вираз Скатертю дорога!, то законно буде спитати в перекладача або редактора, чому він знехтував відомий нам від віків вираз Баба з воза – кобилі легше!, який ми висловлюємо тоді ж таки, коли й росіяни свій вираз Скатертю дорога!. Як бачимо, афоризми потребують пильної уваги до себе з боку усіх редакторів, а з боку Редактора від Бога і поготів.
Народи, що живуть або жили в одній державі, а надто – в тоталітарній, здебільшого послуговуються одним і тим же “парком” афоризмів. Таке єдиномисліє на ділі ніщо інше як асиміляція й денаціоналізація “менших братів”. Коли ж настає час збору каміння, то меншим братам варто, хай і пізно, але повернути собі своє знехтуване через історичні обставини багатство.
Зміст цих афоризмів однаковий, але перший прийшов до нас із літературних творів та мовної практики сусідів, а другий – це витвір нашої мовної стихії. Тому, коли ми хочемо висловлюватися своєю мовою, слід вибирати саме другий варіянт, бо з першим варіянтом наш вислів або текст звучатиме не як українська мова, а як псевдоукраїнське койне.
Поява псевдоукраїнського койне – це не витвір лише XX століття. До появи цього мовного гібриду доклали рук і шановні українські класики. Дістаючи освіту в російських нижчих та вищих школах, наші попередники не могли цілком уникнути впливу освіти й оточення. І цей факт знайшов відбиття у їхніх творах. Пише український класик: “Пан і старшина – як брати рідні! Ворон воронові ока не виклює!” (П. Мирний). А це ж не український вираз. В українських фольклорних матеріялах зафіксовано подібний, але свій варіянт: Крук крукові ока не видере. Сучасникам, що хочуть закласти підвалини некалькованої української мови, хоч і пізно, але варто повертатися до своїх незапозичених форм.
Лексикографи XX століття І. Вирган і М. Пилинська перекладають російську приказку Снявши голову, по волосам не плачут як наведено у першій частині заголовку до абзацу. Поминувши те, що згідно з нашою мовною стихією треба сказати за волосом не плачуть (як у виразі дожити до сивого волосу), зауважу, що цитований переклад – калька. А справжній український відповідник до наведеного російського первовзору пропонує письменник В. Веретенников у романі “Запороги»: Зрубаній голові байдуже за чубом. Відчуваєте різницю?
Повзуча денаціоналізація української мовної стихії завдає нам найбільшої шкоди у лексикографічних довідниках. Потрапивши до словника калькований вираз стає вже нібито своїм, а проте він таким не є. Беру довідник “Прислів’я та приказки шістьма мовами”. Видання, безперечно, варте найвищих похвал. Актуальна і потрібна праця. Але й тут не обійшлося без окремих досадних ляпсусів. Автор, як безперечно українську, фіксує ідіому Що було – те спливло. А це ж калька російського Что было – то сплыло. У нас має поширення інша форма: Було та загуло. Словесні форми не є раз на завжди даними. Їх можна змінювати, удосконалювати. Коли є така потреба, то виходити треба із своїх питомих форм. Такою удосконаленою формою буде вираз Що було – то загуло.