До зір крізь терня, або хочу бути редактором

До калькованих канцеляризмів належать і форми який завгодно, де завгодно, коли завгодно тощо. Сказати, що ці форми неукраїнські не можна, але їхнє тотальне переважання у мові сучасників над цілим рядом живих синонімів бере початок від часів, коли кремлівські самодури наближали нашу мову до євразійських стандартів. Любов до цих канцеляризмів з боку євразійців можна пояснити структурною близькістю наведених зразків до форм какой угодно, где угодно, кто угодно тощо. А українська ж мовна стихія знає цілий ряд синонімів до згаданих форм, які аж ніяк не поступаються канцеляризмам, культивованим поборниками “зближення мов”. Першими суперниками “зближеної” лексики є звороти хоч який, хоч де, хоч коли, хоч хто – часом удвічі коротші від плеканих форм (хоч де – два склади, де завгодно – чотири): “Почув би ти, що Шпак розумний каже, – Завидно стане хоч кому” (Л. Глібів). Іноді згадані звороти виступають у поширеній формі який хочеш (хочете), де хочеш (хочете), коли хочеш (хочете): “Я не така людина, кого хочете поспитайте…” (М Коцюбинський). Сучасний автор напише “…кого завгодно поспитайте…”. Крім цих, поширених у живій мові зразків, наша мова послуговується і зворотами будь-який, будь-де, будь-коли тощо. Пише майбутній лавреат літературних премій “Я берусь довести якими завгодно засобами… що…”. Чи ж не краще сказати “Я берусь довести будь-якими засобами…”? Хто має мовний смак, озовіться! Можливі в нашій мові, а надто в поезії, і перевернуті звороти, наприклад, де-будь, що-будь, який-будь. Вибір – вічний антипод стандартизації. Стандартизація мови, і то з прицілом на зближення мов, на ділі уодноманітнює, канцеляризує, знегострює і знебарвлює наші художні тексти. Редактор же має поборювати стандартизацію, як тяжку мовну хворобу.