До зір крізь терня, або хочу бути редактором
- Автор: Караванський Святослав Йосипович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: БаК
- ISBN: 966-7065-81-2
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «До зір крізь терня, або хочу бути редактором». Краткое содержание книги:
Високодумний – це і є той, що витає в емпіреях.
Поети, може, й не знають, що у пошуках доречних форм вони воскрешають забуті звороти і збагачують нас на синоніми, знехтувані письменниками й мовознавцями і тому відсутні у словниках. Пише п. Славутич:
Пару аж ряхтить, без сумніву, почуто ним із живих уст. Ніде досі незафік-сований, цей зворот може придатися розумному редактору.
Читаємо у перекладі: “В кожному її русі відчувалась сила, спритність, стрімкість, вироблені ще в дитинстві”. Стрімкість – це штучне, словниками породжене слово-відповідник до російського стремительность. Українській же мовній стихії більше відповідає слово нестримність (відсутнє у більшості РУСів) або у скороченій поетом формі нЕстрим. Тож і наведене речення варто було б поліпшити так: “У кожному її русі проглядали сила, спритність, нЕстрим, вироблені ще змалку”.
Звертаючись до нереальної істоти Яр Славутич висловлює побажання:
Стожалий – новотвір, який з успіхом може заступати такі форми як шпигаючий, дошкуляючий, колючий, підколюючий, і то не лише в поезії.
Яр Славутич не гребає урочистої лексики. До неї належить слово вістити:
Слово це може заступати своїх задовгих побратимів передвіщати, провіщати, передрікати. У тексті одного письменника “…дзвін коси передвіщав мені… втіху – косовицю” цілком слушно зробити таку заміну: “…дзвін коси вістив мені… втіху – косовицю”.
Човноподібний і човновидний – це народжені в кабінетах, мертві слова, а вжите поетом човнастий – це витвір української мовної стихії. Читаємо:
У художньому тексті слову човнастий належить безперечний пріоритет.
Подякуймо Яру Славутичу за його стодзвонний мовно-поетичний доробок.
22. УКРАЇНСЬКИМ ТЕКСТАМ – УКРАЇНСЬКЕ ЗВУЧАННЯ!
Кожній мові властива певна тональність, певний неповторний букет рис. У нашій мові цей букет творять простота, щирість, образність. Ці риси характеризують мову українців. І саме ці риси стали об’єктом викорінення за доби “дружби народів”. Коли ми споконвіку звали пучок квітів барвистим, то пророки “злиття мов” змушували нас на такий пучок казати багатоколірний або багатобарвний. Замість давати раду клопотам, нас учили справлятися з клопотами. Тратилась простота і невишуканість. Тратилась самобутність і краса незалежно викоханої квітки. Наслідки ми бачимо.
Сучасні інтелектуали, виховані на імперській культурі, а сьогодні привернуті до культури української, мусять бути свідомі того, що залишена нам у спадок від УССР “відросійська” українська мова не є питома українська мова. Тому, обравши роль українських письменників, публіцистів чи журналістів, їм треба “застановлятися”, як казали галичани, над своєю мовою, думати над тим, які вирази вживати, щоб не уподібнюватися до сучасних “украінскіх” державних мужів.
Українська мовна стихія виробила цілу низку самобутніх лексичних зворотів, які в інших мовах передавано цілком інакше. Так, нашій мові властиві форми: я і далі працюю (І), він і далі ходить до Раї (II), вони і далі полюють на простачків (III). Наші конструкції з парою і далі інші мови передають з допомогою дієслова продовжувати: я продовжую працювати (Іа), він продовжує ходити до Раї (IIа), вони продовжують полювати на простачків (ІІІа). Порівнявши форми І, II, III з формами Іа, ІІа, ІІІа, неважко визнати за першими 1) самобутність, 2) стислість, 3) простоту. Безперечно, що в українських текстах куди слушніше вживати форми І, II, III, ніж форми Іа, IIа, ІІІа.