Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
Мама ж займала в його серці особливе місце. Як єдиний син, піклувався нею. Діана теж часто навідувала.
— Завтра заїду, — винувато промовив. — Ще зателефоную її лікарю. Нехай щось порадить.
— Тимур вийшов з кабінету головного лікаря задоволеним. Він проїхав сотні кілометрів аж до Закарпаття, щоб знайти для мами санаторій відповідного серцево-судинного профілю. Вирішили: як тільки хвора закінчить курс лікування, призначений кардіологом — Батурін привезе її сюди.
Він уже подивився номери і вибрав для мами гарний, одномісний. Вирішив ще пройтися територією, роздивитися навколо.
Кілька корпусів санаторію буквально потопали у розлогих кронах велетенських лісових дерев і буйної зелені.
Навколо — справжній рай. На смарагдових, акуратно покошених галявинах — викладені різнокольоровою бруківкою доріжки. Одна з таких веде до чималого штучного озера, оздобленого камінням і екзотичною рослинністю, іншою можна спуститися до кришталевого дзюркотливого потічка, третьою — до шикарного білого навісу, під яким — довгий дерев’яний стіл і лавиці. А ген вище — сектор котеджів для віп гостей.
«Ніч у такому коштує недешево», — подумав Батурін.
Він уже повертався до машини, коли увагу привернула молода жінка у стильних темних окулярах, яка сиділа на лавиці й сумно дивилась на озеро. Поряд снували відпочиваючі, обслуговуючий персонал, хтось голосно балакав по телефону, але вона ні на що не реагувала.
«Отак треба відпочивати, — подумав. — Вміти повністю виключити мозок від навколишнього середовища. Бути абсолютно спокійним на фоні метушні й суєти».
У піднесеному настрої прямував до свого автомобіля. Раптом, не дійшовши кілька кроків, застиг на місці, наче йому в спину вистрелили.
Невже?…
Різко повернувся й придивився уважніше.
Точно!
Емілія!
Це ж треба? Тут! Вдалині від шумної столиці, знайомих облич, щоденних проблем. Захована від людського ока.
Особисто з цією жінкою був незнайомий, але відчув, як від хвилювання закалатало серце. По тілу пробігли мурашки.
Мить подумав.
«Що робити? Підійти нарешті, розповісти про спільних знайомих? Ні. Маячня. А може зробити вигляд, що вперше її бачить? Просто сподобалась — тому… Ще гірша дурня! — сердився на себе. — Може?…»
— Та ну його, — голосно вилаявся і рвучко відчинив дверцята машини.
Але якась невидима сила не давала сісти за кермо.
Знов засумнівався.
Повільно обернувся.
Емілія розслаблено обперлася на спинку лавиці й виставила обличчя лагідному осінньому сонечку.
— Дозволите? — раптом почула над собою.
Спочатку навіть не зрозуміла, що питання до неї.
Ліниво розплющила очі й зупинила на незнайомцеві здивований погляд.
— Можна присісти? — ввічливо перепитав Тимур.
— Ні! — рішуче заявила, як відрізала, й знову заплющила очі.
Тимур був готовий до такої реакції, тому не розгубився. Хоч і змушений був визнати — настільки швидку й блискавичну відмову жінки отримав уперше в житті.
— Дякую, — не зважаючи на заборону, сів поруч.
— Якщо відверто ігноруєте мою відповідь — чому питаєте? — повільно зняла окуляри й проштрикнула його гнівно-колючим поглядом Емма.
— Виховання… — загадково усміхнувся.
Жінка сердито стисла брови. Її обуренню не було меж.
«Це що?! — буквально кричала німим лютим поглядом. — Відверта насмішка?!»
Різко піднялася й швидко подалася геть.
— Зачекайте! — наздогнав її Тимур. — Заради Бога, не подумайте нічого такого, просто…
Але жінка не реагувала. Впевненими твердими кроками поспішала у напрямку санаторного корпусу, значно випередивши його.
— Я знаю вас! — не в змозі зупинити крикнув.
Емілія завмерла.
Повільно обернулася. Наблизилась до Батуріна.
Повними болю і гніву очима глянула на нього впритул, чекаючи пояснень.
— Денис Долгаєв — мій друг, — промовив Тимур. — Ігор Мостовий і його дружина Уляна — мої клієнти, — важко дихаючи від хвилювання, пояснив. — З вами зовсім недавно бачилися у театрі…
— А ви х-хто? — примружилася, наче її сонце засліпило.
— Тимур Батурін, юрист. Живу і працюю в Києві. Сюди… Приїхав на кілька днів, — на ходу придумав.