Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
Тимур важко видихнув і міцно стис кермо.
— А ти? — не відриваючи погляду від дороги, серйозно запитав. — Що думаєш? Почуттями Максима гратися не можна, — попередив. — Мусиш твердо все вирішити.
— Я люблю його, — не задумуючись, випалила. — Яка різниця — з рукою чи без? Хіба від цього щось міняється? До речі, йому виробили протез в Ізраїлі. Відразу й не розпізнаєш, що це несправжня рука. Просто диво техніки якесь, — жалібно розповідала.
— Ясно, — зітхнув Тимур. — Не переживай, — погладив дочку. — Якщо він кохає — Тамара йому не перешкода. А якщо ні… Не трать на нього свій час, — різко промовив. — І не жалій. Ти ж не вважаєш його калікою? — пронизливо глянув у її очі?
Діана мовчки заперечливо похитала головою.
— Отже… — повернув свою увагу на дорогу. — Як повністю здорова й повноцінна людина, Максим несе відповідальність за свої вчинки. Якщо вирішить покласти край вашим стосункам — не заперечуй. Причина не в руці чи твоїй матері, повір. Прийми його рішення, яким би воно не було. Згідна? — знову глянув на доньку.
— Це називається мати гордість? — боляче запитала, розуміючи до чого веде батько.
— Це називається вміти поважати того, хто поряд, — пояснив. — Як би боляче не було — треба вміти зупинитися. Довірся моєму досвідові, — злегка посміхнувся.
Відвіз Діану додому й на зворотній дорозі заїхав до Максима.
— Я вдячний за порятунок Діани, — вирішив по-чоловічому поговорити з хлопцем. — Але це тебе ні до чого не зобов’язує. Якщо почуттів немає — скажи їй прямо. Не мороч голови, бо будеш мати справу зі мною, — суворо попередив.
— Саме тому, що кохаю — не зможу приректи її на життя з неповноцінною людиною, — не задумуючись, рішуче відповів.
Тимур промовчав. Лише крижаним поглядом обміряв парубка з ніг до голови й повернувся, щоб піти.
— А хіба ви вважаєте інакше?! — крикнув йому вслід Максим.
Батурін обернувся.
— Хочеш почути, що я вважаю? — вороже насупив брови і впритул підійшов до Максима.
— Якщо ти справжній чоловік — ніколи не ховатимешся за інвалідність, — боляче тицьнув пальцем прямо йому в груди. — Не прагнутимеш, щоб тебе жаліли, просили, захищали. Тебе не зламають слова якоїсь жінки. Навпаки. Станеш ще сильнішим. Покажеш, на що здатен. Переможеш, — зціпивши зуби, прошипів йому в обличчя. — Але… — вчасно зупинився Тимур.
Різко повернувся й попрямував до машини.
Вражений хлопець дивився йому у слід.
Почуте змусило багато чого переосмислити…
Втомлений за день, Тимур нарешті добрався до власної квартири. Своє помешкання на Печерську обожнював. Міг довго дивитися з панорамного вікна дванадцятого поверху на вечірнє місто, що горіло яскравими миготливими вогниками. Тиша і спокій умиротворяли й приносили повне задоволення.
Та, увійшовши всередину, зрозумів, що вдома не один.
«Діана? — подумав. — Дивно… вона не приходить без попередження».
Зацікавлено попрямував у кімнату.
— Нарешті, любий, — ніжно обвила його шию Нора. — Вечеря майже охолола, — кивнула на романтично накритий стіл.
— Ми не домовлялися про зустріч, — якось холодно відреагував. — Щось святкуємо? — глянув на смачні наїдки й дорогу пляшку спиртного.
— Твоє розлучення, — багатозначно уточнила Нора.
Тимур промовчав. Він уже остаточно вирішив покласти крапку у їхніх стосунках, але щось постійно стримувало його. Думав, найближчим часом зателефонує, запропонує зустрітись десь у ресторані на нейтральній території. А вийшло… сьогодні.
— Щось не так? — насторожилася дівчина. — Якщо ти зайнятий… — рвучко підійшла до столика, де лежали ключі від квартири…
— Це тобі не знадобиться, — першим ухопив їх Тимур.
Нора завмерла.
— Проганяєш? — повними болю очима глянула на нього.
— Ну що ти, — ніжно обняв дівчину. — Моя хороша. Образилась?
— Я тебе не розумію, коханий, — важко промовила. — Ти якось одночасно боляче б’єш і солодко цілуєш.
Тимур глянув на її уста й легенько торкнувся.
— Знаєш, чому ми так довго були разом? — хитро примружив очі.
Нора завмерла в очікуванні продовження. Поведінка Батуріна не віщувала нічого доброго.
— Тому, що ти розумна дівчинка.
— Але… — вирішила першою спровокувати його на відверту розмову.
— Не але, а тому, — уточнив, — заслуговуєш кращого, ніж статус коханки, — неоднозначно завершив.
«Невже… — подумки аж розцвіла від щастя Нора. — Зробить пропозицію? Адже нарешті офіційно вільний».