Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Виділена в резерв 40 армії 1 окрема Чехословацька бригада перемістилася на південь і розташувалася на стику між 38 і 40 арміями. У цей час німецько-фашистські війська за участю великої кількості танків, самохідних гармат і авіації намагалися ударами відкинути радянські війська на північний схід. Незважаючи на очевидний крах так званого «Східного валу» на Дніпрі, гітлерівське командування продовжувало плекати авантюристичний план ліквідації плацдармів, захоплених радянськими військами, і відновлення оборони на Дніпрі. Однак задуми німецько-фашистського командування, основані на недооцінці сил і можливостей радянських військ і на переоцінці своїх сил, зазнали повного провалу. Радянські війська не тільки відбили удари ворога, але й самі перейшли в наступ.

Ми просувалися на південь, але все ж шлях лежав на захід, ближче до Батьківщини. Позаду залишалися висота 208,4 і зруйнована, спалена Біла Церква.

5 січня батальйони 1 окремої Чехословацької бригади зайняли позиції в районі Будьоннівки. Нашими сусідами були: праворуч — 155 стрілецька дивізія 38 армії, ліворуч — 240 стрілецька дивізія 40 армії. 20 січня 1944 року бригада просунулася далі на південь, на лінію Осітна, Клюки, Стадниця, а двома днями пізніше — на лінію Ступки, Новосілка, Княжа Криниця, західна частина села Івахни.

У ті дні ми вже офіціально зробили призначення нових офіцерів з числа молодшого командного складу бригади. Це були Рудольф Ясіок, Яромир Гехт, Гала, Пилипчинець, Еріх Фальтер, Більяк, Розенталь, Фантич, Бухгальдер, Русін, інженер Ковал та інші.

Багато з них не мали загальної середньої освіти, але зате ці люди проявили свої здібності під Соколовом, у Києві, Руді та Білій Церкві. Від нас поїхав підполковник Пржикрил, призначений на посаду командира 2 Чехословацької парашутно-десантної бригади. Поїхав також підполковник Кратки, який не справився з обов’язками командира танкового батальйону. На його місце був призначений колишній начальник штабу цього ж батальйону надпоручик Володимир Янко, який у боях за Київ та Білу Церкву фактично керував його бойовими діями. На ряд командних посад були призначені чехословацькі офіцери з Англії, які прибули разом зі мною з Москви.

17 січня 1944 року ми знову включилися в бойові дії. За наказом командира 50 стрілецького корпусу нами була виділена спеціальна рухома група в складі танкового батальйону, моторизованої роти, двох взводів автоматників, саперного взводу та батареї 76-мм гармат. Ця група швидко вийшла до річки Гірський Тікич. Зосередивши тут значні сили, ворог потіснив радянські війська на північ і оволодів великим населеним пунктом Острожани, мостом через річку і невеликим плацдармом на її північному березі. Одержавши наказ, бригада через кілька годин прибула в район бойових дій і за вказівкою члена Військової ради 40 армії генерал-майора Кулика зайняла оборону на рубежі Бузівки, хутора Адамовського з завданням зупинити просування ворога в напрямку на Зелений Ріг (на північний схід від Острожан). Наше друге завдання полягало в тому, щоб не допустити ворога на північний берег Гірського Тікича і перешкодити розвитку його наступу в напрямку на Бузівку і Жашків.

У такій обстановці розгорнулись бої на південь від Жашкова. Місцевість у цьому районі, багата на болота й озера, що тягнуться вздовж обох берегів річки Гірський Тікич, значною мірою утруднювала дії наших військ. Не легше стало й тоді, коли після кількох дощових днів знову різко похолодало, ртутний стовпчик термометра впав нижче нуля, і мороз перетворив болота у виблискуючий камінь.

Наші підрозділи наступали на Острожани через міст, попереду йшли автоматники Антоніна Сохора. Ворог шалено контратакував. Чехословацька бригада наступала разом з 42 гвардійською, 74 та 163 стрілецькими дивізіями. У цьому бою дії бригади забезпечували шість артилерійських полків, полк і один дивізіон мінометів («Катюш») та зенітна артилерія. Таким чином, густота артилерії становила 50 стволів на один кілометр фронту, тобто один ствол на 20 метрів. Це не рахуючи гвардійських мінометів, звичайних мінометів та 45-мм гармат.

З півночі автоматники Сохора і сапери, підтримані вогнем стрілецької зброї 2 батальйону, почали пробиратись до ворожих позицій. На цей час частини 42 гвардійської стрілецької дивізії вже підійшли до східної околиці Острожан. Близько 400 автоматників Сохора досягли моста, але просунутися далі через сильний вогонь ворога їм не вдалося. Тоді в атаку піднялися підрозділи 2 батальйону. Використавши одночасний наступ двох радянських дивізій з південного сходу та 87 танкового полку з заходу і південного заходу, рота підпоручика Квапила і два взводи роти підпоручика Рейхла атакували ворога на східній околиці Острожан, відкинули його до церкви і, вийшовши о 9 годині 30 хвилин на західну околицю населеного пункту, зав’язали там рукопашний бій. Фашисти чинили шалений опір. До них на допомогу підійшли самохідні гармати і танки.

Становище було дуже складним.

У цьому бою обірвалося тривожне і прекрасне життя студента, поета і бійця. Загинув смертю хоробрих Франтішек Крал. Багато разів повертався він з поля бою, коли всі були впевнені, що він загинув. Але цього разу він не повернувся. Геленка Петранкова сиділа на медпункті пригнічена.

Одного разу Крал умовляв Геленку взяти і зберегти його вірші.

— Ти краще збережеш їх, — говорив Франтішек. — А мені важко зберегти вірші в постійному русі, рекогносцируваннях і перестрілках. Потім повернеш їх. А коли мене вб’ють, віддаси вірші сестрі, ти її знаєш. Нехай залишиться в неї пам’ять про мене.

— Йди, прошу тебе. Що з тобою трапиться? Не валяй дурня! — відчитала його Геленка.

А нині немає ні Франтішека Крала, ні його віршів. До того місця, де він загинув, дістатися було неможливо. Геленка згадала, як під час громадянської війни в Іспанії принесли пораненого Франтішека у госпіталь, де вона тоді працювала. Згадала про тодішні вірші, мрії, про чудову романтичну молодість студента Крала. З романтичного героя виростав свідомий боєць, шлях якого не міг не привести в Радянський Союз і на фронт. Він загинув як комуніст.

Десь позаду, за медпунктом, прогримів залп «Катюш», їх снаряди полетіли в той бік, де обірвалося життя Крала.