Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-471-4
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:
— Згода.
Мене здивувало, що він не торгується. Вже потім я збагнув, що він увійшов у мій дім з наміром продати книгу. Не перелічивши грошей, гість сховав їх до кишені.
Ми порозмовляли про Індію, про Оркнейські острови і про норвезьких ярлів, які там правили. Вже поночіло, коли той чоловік пішов. Більше я його не бачив, і ім’я його мені невідоме. Я вирішив поставити Книгу Піску на порожнє місце, де раніше стояла Біблія Вікліфа, та, зрештою, надумав сховати її за кількома розрізненими томами «Тисячі й однієї ночі».
Я ліг, але не міг заснути. О третій чи четвертій годині ранку ввімкнув світло. Знайшов неймовірну книгу й заходився гортати її. На якійсь сторінці побачив гравюру: це була маска. В кутку сторінки стояла дев’ятизначна цифра, не пам’ятаю вже яка.
Нікому не показав я свій скарб. До щастя володіння книгою додався страх її втратити, а згодом побоювання, що насправді вона не безмірна. Ці дві тривоги посилили мою давню мізантропію. У мене залишалось кілька друзів; я перестав зустрічатися з ними. Бранець книги, я майже не виходив з дому. З допомогою лупи дослідив пошарпаний корінець і палітурку: ні, це не була підробка. Я помітив, що невеличкі ілюстрації вміщені через кожні дві тисячі сторінок. Став занотовувати їх у блокноті й швидко його списав. Вони ніколи не повторювалися. Вночі, в невеличкі проміжки часу, відвойованого у безсоння, я снив книгою.
Кінчалося літо, і я усвідомив, яка це страшна книга. Мені довелося визнати, що я, котрий дивився на неї й торкався її своїми пальцями, зробився таким же страшним, як і вона. Я відчув, що це предмет кошмарного сну, гидка мара, яка ганьбить і руйнує дійсність.
Я хотів був спалити її, однак побоявся, що нескінченна книга й горітиме нескінченно і закурить усю планету.
Згадав, що читав колись, буцімто листок найкраще можна сховати в лісі. До пенсії я працював у Національній бібліотеці, де зберігаються дев’ятсот тисяч книжок; знав, що праворуч від вестибюля круті сходи ведуть до підвалу, в якому згромаджені газети й карти. Непомітно для бібліотекарів я поставив Книгу Піску на один із вологих стелажів. Постарався не звернути уваги, на якій висоті й відстані від дверей.
Я відчуваю деяку полегкість, однак намагаюсь обминати вулицю Мексики[143].
Післямова
Писати передмову до непрочитаних оповідань — задача майже неможлива, оскільки вимагає аналізу сюжетів, які не випадає випереджати. Через те я надаю перевагу післямові.
Перше оповідання вкотре повертається до давньої теми двійника, яка стільки разів рухала завжди удачливим пером Стівенсона. В Англії його звуть fetch[144] або, більш по-книжному, wraith of the living[145]; у Німеччині — doppelgänger[146]. Підозрюю, що одним із його найперших прізвиськ було alter ego.
Цей спектральний привид, мабуть, походить від металевих чи водних дзеркал, чи просто з пам’яті, котра кожного робить глядачем або актором. Я мусив домогтися, аби співрозмовники виявилися достатньо різними, щоб бути двома, й достатньо схожими, щоб бути одним. Чи варто казати, що ця історія зародилася в мене на березі річки Чарльз, у Новій Англії, холодний плин якої нагадав мені далекий плин Рони?
Тема кохання доволі поширена в моїх віршах, але не в прозі, де немає жодного прикладу, крім «Ульріки». Читачі помітять її формальну близькість до «Іншого».
«Конгрес», можливо, найбільш амбітний сюжет цієї книжки; його темою є справа така неосяжна, що зрештою вона змішується з космосом чи сумою днів. Туманний початок намагається наслідувати оповідання Кафки; кінець силкується піднестися — поза сумнівом, марно — до екстазу Честертона чи Джона Баньяна[147]. Я ніколи не здобувся на таку прозірливість, але спробував її вимріяти. В його плин, як зазвичай, я вплів автобіографічні мотиви.
Доля — як відомо, незбагненна — не давала мені спокою, поки я не продовжив посмертне оповідання Лавкрафта[148], письменника, якого завжди вважав мимовільним пародистом По. Врешті-решт я капітулював; жалюгідний виплід дістав назву «There are more things».
«Секта Тридцяти» відтворює — без жодного документального підґрунтя — історію ймовірної єресі.
«Ніч дарів», можливо, найбільш безневинне, брутальне та піднесене оповідання цього збірника.
«Вавилонська бібліотека» (1941) уявляє нескінченну кількість книжок; «Ундр» та «Дзеркало і маска» — давні літератури, що складаються з одного-єдиного слова.
143
На вулиці Мексики в Буенос-Айресі міститься Національна бібліотека.
144
Fetch (англ.) — привид, двійник.
145
Wraith of the living (англ.) — примара, дух, який людина бачить перед самою смертю або одразу після неї.
146
Doppelgänger (нім.) — двійник.
147
Джон Баньян (1628–1688) — англійський священик і письменник, автор алегоричного роману «Путь прочанина».
148
Говард Філіпс Лавкрафт (1890–1937) — американський письменник-містик.