Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
— Ого! — тільки й зміг сказати Рендом. — Ти дещо винен мені за те, що я витягнув тебе з нічного жахіття.
Я прокинувся на ліжку. За вікном панувала темрява. Тоді я збагнув, що Рендом викликав мене через Козир і під’єднався до мого сну, коли ми встановили контакт.
Я позіхнув і сказав подумки: «Дякую».
— Прокидайся вже і поговорімо, — сказав він.
— Так. Де ти?
— Внизу. У маленькій вітальні на південь від головної зали. П’ю каву. Кімната у нашому розпорядженні.
— Зустрінемося о п’ятій.
— Домовилися.
Рендом потьмянів. Я сів, звісив ноги з краю ліжка і встав. Пройшовся спальнею до вікна і прочинив його навстіж. Удихнув свіже повітря осіннього вечора. Весна в Тіні Земля та осінь в Амбері — мої улюблені пори року. Мені мало відлягти від серця й полегшати. Натомість — ось така нічна химера, шлейф сну — на мить мені здалося, що я почув останню ноту моторошного виття. Здригнувшись, я зачинив вікно. Наші сни надто сильно чіпляються до нас.
Я спустився до потрібної кімнати і вмостився на один із диванів. Рендом дав мені час випити пів чашки кави, а тоді мовив:
— Розкажи мені про Колесо-Привид.
— Це своєрідний парафізичний прилад для стеження і водночас бібліотека.
Рендом відставив свою чашку і схилив голову набік.
— Можеш уточнити?
— Спробую. Робота з комп’ютерами підштовхнула мене до міркувань про те, що базові принципи обробки даних можна застосувати для отримання цікавих результатів у місці, де самі по собі обчислювальні механізми не функціонуватимуть, — почав я. — Інакше кажучи, я мусив знайти тіньове середовище, де самі операції лишатимуться практично незмінними, проте матеріальне втілення, усі зовнішні прилади, методи програмування та енергоносії матимуть іншу природу.
— Ох, Мерліне, — перервав мене Рендом. — Ти мене вже заплутав.
— Я розробив і побудував пристрій для обробки даних у Тіні, де жоден інший комп’ютер не функціонуватиме, — відповів я, — бо використав інші матеріали, абсолютно новий дизайн та інше джерело енергії. Також я обрав місце, де панують інакші закони фізики, тож мій прилад може діяти в чужій для нас системі координат. Я зміг написати програми, які б не працювали в Тіні Земля, де я мешкав. Гадаю, мені вдалося створити унікальний артефакт. Я назвав його Колесом-Привидом через певні аспекти зовнішнього вигляду.
— А ще це прилад для спостереження і бібліотека. Що ти маєш на увазі?
— Колесо-Привид перегортає Тінь, наче сторінки книжки або ж колоду карт, — відказав я. — Запрограмуй його на стеження за будь-чим — і воно наглядатиме за вибраним об’єктом. Я планував зробити з нього сюрприз. Приладом можна скористатися, щоб з’ясувати, чи не мобілізується хтось із наших потенційних ворогів або щоб простежити рух Тіньової бурі чи...
— Зачекай-но хвильку, — сказав він, піднявши руку. — Як? Як комп’ютер перегортає Тіні? На основі чого він працює?
— По суті, — почав пояснювати я, — він за мить створює еквіваленти багатьох Козирів, а тоді...
— Стоп. Пригальмуй. Як можна написати програму для створення Козирів? Я гадав, що їх може намалювати тільки людина, яка пройшла ініціацію Лабіринтом або Лоґрусом.
— У нашому випадку, — відказав я, — сама машина належить до такого класу магічних об’єктів, як татів клинок, Ґрейсвандір. Я включив у дизайн певні елементи Лабіринту.
— І ти хотів здивувати нас цим?
— Так, щойно завершу його.
— А коли це трапиться?
— Не певен. Колесо-Привид має накопичити певну суму даних, перш ніж його програми запрацюють на повну. Я наказав йому почати роботу не так давно, а останнім часом не мав змоги оцінити успіхи.
Рендом налив собі ще кави і зробив ковток.
— Не розумію, як це зможе зекономити час і зусилля, — зауважив він трохи пізніше. — Скажімо, мене цікавить щось у Тіні. Я іду туди й досліджую питання — або ж посилаю когось іншого. А тепер, скажімо, я хочу натомість скористатися цією штукою, щоб усе з’ясувати. Мені все одно потрібно витрачати час на те, щоб дійти туди, де ти її поставив.
— Ні, — відказав я. — Ти викликаєш дистанційний термінал.
— Викликаєш? Термінал?
— Саме так.
Я витягнув з футляра амберські Козирі й дістав один з самого низу. На ньому було зображено срібне колесо на темному тлі. Я передав його Рендому, і той узявся розглядати карту.
— А як ним користуватися? — запитав Рендом.
— Так само, як іншими. Хочеш викликати Колесо-Привид до себе?
— Ні, зроби це сам, — відказав король. — А я подивлюся.
— Чудово, — погодився я. — Але оскільки я лишень нещодавно відрядив його в Тіні накопичувати дані, воно досі мало що знає, а тому не дуже корисне.
— Я не хочу допитувати його — лише подивитися.
Я підняв карту і дивився на неї внутрішнім оком. За кілька секунд зв’язок встановився. Я покликав комп’ютер до себе.
Долинуло легке потріскування, а повітря іонізувалося, коли осяйне колесо, що сягало в діаметрі восьми футів[46], матеріалізувалося переді мною.
— Зменшити розмір терміналу, — наказав я.
Колесо стиснулося до третини свого початкового розміру, і я наказав йому зафіксуватися в цьому стані. Воно було схоже на бліду раму для картини, в якій витанцьовували іскри. Якщо дивитися крізь колесо, то простір кімнати постійно вкривався брижами.
Рендом потягнувся рукою.
— Не роби цього, — відказав я. — Тебе може вдарити струмом. Я досі ще не зробив його повністю безпечним.
— Воно може передавати енергію?
— Чому б і ні. Нічого особливого.
— Якби ти наказав передавати енергію?..
— О, так. Воно мусить передавати енергію сюди, аби підтримувати термінал, а також транслювати її через Тінь, щоб керувати сканерами.
— Я маю на увазі, чи може машина передати заряд сюди?
— Якби я наказав накопичити енергію і передати її, то так.
— Чи є обмеження по відстані?
— Будь-куди, доки може сягнути термінал.
— А скільки це?
— У теорії, в межах цілої планети. Але...
— Припустімо, ти наказав з’явитися терміналу біля якоїсь людини, створити великий заряд і вдарити ним по людині. Чи здатне Колесо-Привид вбити струмом?
— Гадаю, так, — сказав я. — Не бачу перешкод. Але це не є метою...
— Мерліне, твій сюрприз — і справді сюрприз. Однак я дуже сумніваюся, що мені це до вподоби.
— Машина безпечна, — пояснив я. — Ніхто не знає, де вона розташована. Ніхто туди не ходить. У мене тільки один такий Козир. Більше ніхто не може зв’язатися з моїм комп’ютером. Я планував зробити ще одну карту, тільки для тебе, і показати, як користуватися машиною, коли вона буде готова.
— Мені потрібно поміркувати про це...
— Привиде, скільки тіньових бур відбувається зараз серед п’яти тисяч тіньових запон?
З кола долинуло слово:
— Сімнадцять.
— Звучить, як...
— Я дав Привиду свій голос, — пояснив я. — Привиде, покажи зображення найбільшої з них.
Колесо виповнила сцена хаотичного гніву.
— Дещо інше спало мені на думку, — зауважив Рендом. — Чи може комп’ютер переносити речі?
— Звісно, як звичайний Козир.
— А початковий розмір колеса — максимальний?
— Ні, його можна суттєво збільшити, якщо хочеш. Або зменшити.
— Не хочу. Але припустімо, ти збільшив його — і наказав перенести бурю або настільки велику її частину, наскільки це буде можливо.
46
футів = 2,4 м.