Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
У випадку поважних поліцейських чинів чи урядовців, без сумніву, відповідальних за обслуговування інтересів нацистів у лавах маріонеткових режимів, яким вони служили, таке виправдання було щонайменше нещирим. Але якщо справа стосувалася нижчих за рангом службовців, уже не кажучи про тисячі тих, хто працював безпосередньо на ці режими або в складі організацій та підприємств, які щось для них робили, розібратися було справді нелегко. Та чи було, наприклад, правильно судити когось за членство після травня 1940 року в політичній партії, яка офіційно входила до складу довоєнного парламенту, однак потім співпрацювала з німцями під час окупації?
Передбачаючи цю проблему, французький, бельгійський та норвезький уряди в екзилі намагалися у воєнний час видавати застережні укази про жорсткі покарання за такі дії по завершенні війни. Але вони мали на меті віднадити людей від співпраці з нацистами і не стосувалися ширших питань закону і справедливості. Найважливішим було те, що вони не могли заздалегідь розв’язати проблему визначення особистої та колективної провини. Ті, хто опинився при владі в 1944–1945 роках, мали політичну перевагу: вони могли приписати масову відповідальність за воєнні злочини й колабораціонізм наперед визначеному переліку осіб — членам певних політичних партій, військових організацій та урядових агенцій. Але така процедура оминала багатьох осіб, чийого покарання вимагали народні маси, проте охоплювала тих, чиїм головним переступом була бездіяльність або боягузтво; і найголовніше, вона зумовлювала той чи інший колективний обвинувальний вирок — табу для більшості європейських юристів.
Замість цього перед судом поставали окремі особи, а вироки суддів залежали від того, коли і де їх ухвалювали. Багатьох людей несправедливо виокремлювали з-поміж інших та карали. Ще більше взагалі уникнули покарання. Під час процесів траплялися незліченні процедурні порушення та неочікувані збіги обставин, а мотиви, якими керувалися уряди, прокурори та судді, виявлялися аж ніяк не безневинними — їх затьмарювали власні інтереси, політичні розрахунки чи емоції. Отже, результати не були бездоганні. Однак коли ми оцінюємо судові розгляди та відповідну суспільну чистку, якими позначився перехід від війни до миру в Європі, то маємо весь час пам’ятати про трагедію, яка щойно завершилася. В умовах 1945 року дивовижно, що верховенство права взагалі було відновлене; зрештою, ніколи раніше весь континент не мусив давати визначення новим видам злочинів такого масштабу та намагатися зробити так, щоб злочинці постали перед сяким-таким правосуддям.
Кількість людей, яких було покарано, і міра цього покарання дуже варіювали залежно від держави. У Норвегії, країні з лише тримільйонним населенням, перед судом постали абсолютно всі члени «Національної єдності», головної організації, яка співпрацювала з нацистами, — усі 55 тисяч. Окрім членів цієї партії, судили ще 40 тисяч осіб. Сімнадцять тисяч чоловіків та жінок були засуджені до тюремного ув’язнення, тридцять осіб отримали смертні вироки, двадцять п’ять з яких виконали.
Кількість кримінально переслідуваних порівняно із загальною кількістю населення ніде не була такою високою. У Нідерландах розслідування провадили щодо 200 тисяч осіб, з яких близько половини потрапило до в’язниці, дехто за виконання нацистського привітання, яке вважали злочином. Сімнадцять з половиною тисяч державних службовців утратили роботу (на відміну від тих, хто працював на виробничих посадах, у сфері освіти, права чи медицини); 154 осіб засудили на смерть, 40 вироків було виконано. У сусідній Бельгії до вищої міри покарання засудили значно більше осіб (2940), але у відсотковому співвідношенні було страчено набагато менше (лише 242 особи). Приблизно стільки ж колаборантів отримали тюремний строк. Утім Нідерланди невдовзі амністували більшість засуджених, тоді як Бельгія довше тримала їх у в’язниці, а також назавжди обмежила у громадянських правах колишніх колаборантів, яких визнали винними в тяжких злочинах. Усупереч усталеному післявоєнному міфу, фламандське населення не зазнавало непомірних за своїми масштабами переслідувань, але довоєнним бельгійським елітам — католикам, соціалістам та лібералам — справді вдалося відновити контроль над Фландрією і Валлонією завдяки репресіям проти (здебільшого фламандських) прибічників Нового ладу періоду війни.