Син сонця [uk]

— Війна війною, а мир миром, — розважливо мовив Дурьйодгана, — перемагає сильніший, тож нема чого ображатись.

Кампілья, місто-фортеця Друпади, була переповнена гостями. Краса темноликої князівни привабила десятки шляхетно-уроджених кшатріїв. З країни Яду прибув з величезним обозом Крішна Васудева зі своїм братом Баларамою та численними жонами, з країни мадрів — гордий красень князь Шалья, неперевершений боєць на колісницях, з Ґандгари — князь Шакуні, рідний дядько гастінапурських княжичів, князь саувірів Джаяратга, князь матс'їв Вірата та багато інших. Прибув навіть Ашваттгаман Драуні, хоча брагмани, зазвичай, не брали участи у сваямварах.

П'ятнадцять днів бенкетувала знать Бгаратаварші в стольній Кампільї. На шістнадцятий день усі шляхетно уроджені кшатрії зібралися на полі за містом, де була побудована арена та павільони для глядачів.

Дурьйодгана з братами розташувався у багато вбраному наметі якраз навпроти павільону Друпади. Первісток Дгрітараштри вже мав з князем панчалів розмову. З тих переговорів він втямив, що Друпада ненавидить його, але віддав би дочку заміж у Гастінапур як викуп за втрачені землі. Дурьйодгана взяв це до уваги, та уся його впевненість у перемозі зникла, коли він разом з іншими обдивився величезного лука, який треба було натягнути.

— Хто може це зробити? — спитав він у братів, — натягти тятиву на це страхіття та ще й потрапити стрілами у той браслет, що його почепили замість мішені!

— Втішайтесь, — підкинув Дугшасана, — що то браслет панночки Драупаді!

— Тобі, Дугшасано, — піддражнив Вікарна, — звично влучати не стрілами в мішень, а іншою зброєю… в панночок.

Сини Дгрітараштри зареготали. Карна не сміявся. Він пильно обдивлявся лук Друпади,

— Що скажеш, великий лучнику? — спитав Дугшасана насмішкувато.

— Я натягну цього лука! — сказав князь Ангу зі своєю звичною впевненістю, — опісля «Віджаї» він не буде мені занадто тугим.

— Так що, нам не варто й пробувати? — зачепливо спитав Шалья. Князь мадрів якраз підійшов до гастінапурців і теж роздивлявся зброю.

— Чом би й ні? — всміхнувся Карна, — спробуйте, князю Шальє! Але мені відомий такий тип луків і скажу, не вихваляючись, що зігнути його зможу лише я… та ще власник " Ґандіви»…

— Арджуна мертвий! — вигукнув Шалья, — рівно як і Юдгіштгіра з Бгімасеною! Рівно, як і сини моєї сестри, Накула та Сагадева! І дехто говорить, що будинок у Варанаваті загорівся не випадково!

Карна помітно зблід, і Шалья те завважив.

— Говорять, — мовив князь мадрів, — що нема у Бгаратаварші людини, що була б більш правдивою за Карну Вайкартану… Що ти чув про цю пожежу, лучнику?

— Та те, що і всі, - втрутився Дурьйодгана, — нещасний випадок, та й годі. І для чого згадувати про це на святі?

— А для того, — мовив Шалья з викликом, — що князь Гастінапуру не дуже-то сумує за загиблими родичами! Зате він наблизив до себе сина сути, пихатого хвалька, який іменує себе князем, та ще й насмілюється рівнятися з Арджуною!