Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути
- Автор: Иойриш Наум Петрович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Здоровье
Электронная книга - «Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути». Краткое содержание книги:
Значний інтерес становить розділ «Експресний метод одержання бджолиного меду», в якому висвітлено багаторічні дослідження автора по здобуванню різних полівітамінів і лікарських сортів меду за відповідними рецептами.
В книзі докладно описується лікувальне застосування меду при ряді захворювань (ревматизм, неврити, невралгії, базедова хвороба та ін.), а також найновіші методи введення в організм хворого апітоксину з лікувальною метою.
Автор пропонує оригінальний метод одержання чистого апітоксину (бджолиної отрути) без пошкодження бджіл.
Книга розрахована на масового читача.
Проф. С. М. Лухотін застосував кавунний мед як стимулюючий засіб для підвищення вмісту гемоглобіну в крові. З 29/VI по 10/VIII 1945 р. в одному з військових госпіталів він провів спостереження над 15 хворими (11 чоловіків і 4 жінки) з наслідками тяжких поранень. Вміст гемоглобіну в чоловіків дорівнював 50—63%, у жінок 53—56%. Після 32-денного застосування кавунного меду у 14 хворих відмічено помітне збільшення гемоглобіну і тільки в одного хворого вміст гемоглобіну залишився попереднім. В результаті терапії кавунним медом вміст гемоглобіну підвищився максимально на 25%.
Динний мед (бекмез) добувається з культурної рослини дині (Cucumis Melo L.). Вміст цукру в динях, залежно від їх сорту, коливається в межах від 4,5 до 13%; в Середній Азії є пізні сорти дині, що містять до 17% цукру. До 80% урожаю динь у Середній Азії переробляється на мед. Динний мед містить до 60% цукру.
Гарбузовий мед роблять з культурної рослини гарбуза (Cucurbita Pepo L.), вміст цукру в якому досягає 11%. З урожаю гарбузів, зібраних з 1 га, можна приготувати 25 — 30 ц меду.
Фініковий мед роблять з вичавленого соку свіжих фініків — «пустинного хліба». Фініковий мед може довго (понад 2 роки) зберігатися, не псуючись.
Штучний мед (кавунний, динний та ін.) виробляється так. М'якуш плодів відокремлюють від кірок і з нього пресами (звичайно дерев'яними) вичавлюють сік, який фільтрують через полотно та сито, а потім випаровують у відкритих мідних котлах до консистенції густої патоки.
Штучний мед є корисним продуктом харчування, що містить в основному інвертний сахар.
Забруднений мед
Бджолиний мед належить до тих продуктів харчування, які ми вживаємо без будь-якої обробки (термічної чи іншої). У зв'язку з цим треба, щоб пасічники в своїй роботі додержували санітарно-гігієнічних правил.
Якщо подивитися на краплю меду під мікроскопом, то можна побачити квіткові пилинки, дріжджі, водорості, мікроскопічні кліщики, воскові пластинки, бджолині волоски та інші природні домішки. Проте через неохайність пасічника і при антисанітарному утриманні пасіки, підсобних приміщень і пасічницького інвентаря мед може забруднитися золою, піском, пилом з подушок, якими, утеплюють гнізда бджіл, мертвими бджолами, уламками стільників і т. д. При невмілому користуванні димарем з нього в стільникові комірки з медом попадає не тільки зола, сажа та кіпоть, а нерідко й краплі дьогтю. Якщо вийняті з вулика стільникові рамки з медом пасічник ставить на землю, а не в спеціальний чистий ящик, то до планок рамок прилипає пісок, який при відкачуванні на медогонці попадає в мед. Коли в недбайливого пасічника утеплюючі подушки розірвані або погано зроблені, то при огляді бджолиної сім'ї або при вийманні стільникових рамок у мед обов'язково попадає пил, сміття. Під час відкачування меду, коли вікна підсобного приміщення не засітковані, бджоли залітають і попадають у барабан медогонки, де тонуть і гинуть.
Не допускати таких забруднюючих домішок у меду — прямий обов'язок радянського пасічника. Очищають мед від забруднюючих домішок двома способами: фільтруванням і відстоюванням. Перший спосіб полягає в тому, що під час витікання з медогонки мед проходить через сито з лудженої металевої сітки різних розмірів (№ 28, 32, 40, 45). Другий спосіб — відстоювання — полягає в тому, що на дно посудини, в якій зберігається мед, осідають важкі домішки, що засмічують мед,— пісок та ін., а воскові пластинки, шматочки воску спливають вверх. Очищають мед від домішок, що його забруднюють, у відстійнику заввишки в 1 м при температурі 18—20° протягом перших трьох днів після відкачування меду. Слід врахувати, що відстоювання, тобто звільнення меду від засмічуючих домішок, прискорюється при підвищенні температури. При висоті відстійника в 1 м відстоювання закінчується: при температурі 10° через 15 діб, 15°— через 61/2 діб, 20° — через 3 доби, 35° — через 10 годин, 50° — через 2 години.
Дослідження показали, що кількість нерозчинних у воді засмічуючих часток меду після тридобового відстоювання становило 0,008—0,012% до ваги меду.
Гігієна і санітарія на пасіці
Гігієна — це наука, що вивчає умови зовнішнього фізичного і соціального середовища, які впливають на здоров'я людини. Гігієна розробляє і науково обгрунтовує заходи, що оздоровлюють ці зовнішні умови. Санітарія ж здійснює заходи, розроблені гігієною.
Одна з основних і елементарних вимог гігієни пасічника — чистота рук і тіла. Руки пасічника завжди повинні бути чисті. Перед оглядом бджіл і після нього руки треба мити з милом, а після огляду хворих сімей (на європейську, американську гнильцю та ін.) руки треба знезаражувати триразовим намилюванням з щіткою і змиванням мильної піни теплою або гарячою водою, а воду виливати в яму і засипати землею. В таз рукомийника рекомендується налити кілька грамів гасу для відлякування бджіл. Якщо для кожної людини чистота тіла має велике значення, то для пасічника вона потрібна ще й тому, що запах поту дратує бджіл і вони жалять. Пасічник повинен працювати в чистому білому халаті і білій шляпі, особливо в жаркі сонячні дні.
Пасіку слід утримувати в ідеальній чистоті, територія її повинна бути звільнена від усіх непотрібних предметів. Пасічний інвентар треба зберігати не тільки справним, але й чистим.
Брудне утримання пасіки — перша ознака того, що вона збиткова. Звичайно на таких пасіках є хворі сім'ї бджіл, слабі сім'ї і сім'ї, уражені бджолиними вошами. Все це, звичайно, негативно відбивається на медозборі.
Крім того, додержання правил гігієни пасічником і утримання пасіки в належному санітарному стані врятують її від воскової молі, гризунів, плісені та іржі.
Велике гігієнічне значення має забезпечення бджіл водою. Встановлено, що коли бджоли щодня вилітають за нектаром приблизно від 7 до 15 разів, а за квітковим пилком трохи менше, то за водою вони іноді вилітають до 100 разів на день. Особливо велика потреба бджіл у воді у весняно-літні місяці (в період розвитку розплоду). Відмічено випадки, коли через відсутність води бджоли викидали личинок з воскових комірок.
Для бджолиної сім'ї, що має значний розплід, потрібно на добу 200—400 а води. Якщо пасічник не забезпечує своїх бджіл водою, вони примушені робити десятки тисяч вильотів, щоб знайти її. Крім того, через відсутність води бджоли нерідко споживають рідину з різних забруднених вододжерел.
Тимчасом забезпечити бджіл водою зовсім не важко. Напувалкою звичайно служить дерев'яний бочонок з краном, через який вода дуже повільно витікає (по краплях) на дошку з косо набитими дерев'яними планками або видовбаними зигзагоподібними лініями для повільного стікання по ній води. Як виготовити цю напувалку, можна дізнатись з усякого підручника з пасічництва.
Правильно роблять ті пасічники, які додають у напувалку з водою трохи кухонної солі (50 г на відро води). Ще краще забезпечувати бджіл двома напувалками: однією — з звичайною водою, а другою — з підсоленою. Досвід, проведений на Голосіївській дослідній пасіці, показав, що 47,3% бджіл брали з напувалок чисту воду, а 52,7% — підсолену воду, Проте слід пам'ятати, що бджоли охоче брали воду, яка містила 0,5% солі, тоді як 1% водний сольовий розчин вони не хотіли брати.
Розділ 4 Застосування бджолиної отрути для лікування
З літератури відомо, що бджолиними ужаленнями були вилікувані від болючої подагри Карл Великий і Іван Грозний. Наша країна з давніх-давен славилася високорозвиненим пасічництвом. У народній медицині як лікувальний засіб застосовувався не тільки бджолиний мед, а й бджолина отрута.
В 1864 р. професор Петербурзького лісного інституту М. І. Лукомський надрукував статтю, в якій відзначав високі лікувальні властивості бджолиної отрути при суглобному ревматизмі, подагрі та інших захворюваннях. Він закликав лікарів зайнятися вивченням цього цінного лікувального засобу.