Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
«Рудий» уже вистріляв більше тридцяти снарядів, коли прибула підмога. Стрілецький цеп короткими перебіжками вийшов на берег, заліг у старих окопах.
Два батальйонні міномети відкрили вогонь з позицій за залізничним насипом, зацокотіли кулемети, застрекотіли автомати.
Командир піхотинців підбіг до «Рудого». Віхура постукав у броню, і Янек прочинив люк.
– Підете через міст? – запитав офіцер.
– Гаразд. Але за вами.
– Згода! – Офіцер засалютував і побіг до своїх солдатів.
Перед атакою посилився вогонь мінометів, раз у раз била танкова гармата.
– Вперед!
Піхота піднялася, з вигуком «ура» побігла через міст. За нею по шпалах ішов «Рудий», стріляючи з гармати і кулеметів.
Парашутисти три хвилини перед тим покинули позиції на березі і тепер короткими перебіжками відходили через сивий од роси луг до лісу. Капітан Круммель наказав одступати, тільки-но з'явиться танк. Він і на мить не припускав, що вночі діє лише одна машина. Зрештою, завдання він майже виконав (ключ магнето виблискував тут же під рукою), і не було сенсу ризикувати людьми, яких чекала ще важливіша і важча робота.
Увесь загін сховався вже в лісі. Біля капітана залишилися зв'язкові і двоє саперів. Ось на мосту з'явилися піхотинці, за ними танк.
– Давай! – наказав Круммель. Сапер крутнув ключем і… – нічого.
– Хай йому біс! – вилаявся солдат.
Капітан стиснув кулаки, мовчки показав рукою на ліс і разом з солдатами бігцем подався до чорної стіни дерев.
Проминувши міст, «Рудий» з'їхав з насипу і став. Відчинились люки. Підійшов командир піхотинців, потиснув руки Густлікові та Янеку, які вже вилізли з машини.
– Міст урятовано… А ваші всі цілі?
– Усі, – відповів Кос.
– Черешняка нема, – стурбовано зауважив Віхура. – Автомат залишив, а сам ще на тому березі десь подівся.
– Хай йому біс. Може, загинув?
– Треба його шукати, – сказав Густлік.
– Не треба, – почувся голос. – Я тут. – Томаш вийшов з темряви в мокрому мундирі.
– Чого це ти мокрий? Чому зброю кинув? – суворо спитав Кос.
– Бо я… – почав пояснювати, виймаючи з-за пазухи завішений на шнурочку невеличкий медальйон і ніж.
– Молився, щоб куля минула? – спитав Віхура.
– Хотів напитися після вечері і впав у річку, – пробурмотів Густлік,
Томаш декілька разів розтулив рот, намагаючись сказати хоч слово, а потім махнув безнадійно рукою.
По мосту застукотіли копита, доброю риссю йшов кавалерійський ескадрон. Командир, у довоєнній шапці в довгим обкованим козирком, розглядався навкруги. Побачив танк, під'їхав і осадив гнідого коня.
– Ескадрон, стій!
Трубач з першої трійки, вчасно не стримавши коий, висунувся наперед, за що дістав батогом по халяві.
– Назад. Вперед хазяїна не лізь. Нахилившись у сідлі, вусатий кіннотник наглянув офіцера і салютуючи доповів:
– Розвідувальний ескадрон кавалерійської бригади як група переслідування. Доповідає вахмістр Фелікс Калита. Де противник?
– Відірвався.
– Скільки їх?
– Танкісти краще знають, бо з самого початку тут були.
Гнідий жеребець, з розігрітих боків якого йшов легкий пар, немов зрозумів слова, переступив з ноги на ногу, повертаючи голову до танка.
– Приземлилося понад шістдесят. Третю частину, мабуть, втратили, поки відійшли до лісу, – сказав Кос.
– Ой люди, у вас радіо нема? Аби тільки я п'ятнадцять хвилин тому знав, що тут щось таке готується…
– Німці нам не доповідали, – огризнувся Віхура.
– Як матиму до вас справу, капрале, кобилу для переговорів пошлю, – обрізав його вахмістр, презирливо цідячи слова.
Кінь повернув голову, мічену білою стрілкою, і, задзвенівши уздечкою, торкнувся мордою коліна. Вершник дав йому скоринку хліба, а потім знову мовив до Коса:
– Чому дали їм відступити?
– Що за погоня вночі у лісі…
– Хіба якби добрий солдат на доброму коні, – перебив вахмістр і засалютував. – Бувайте, панове, спробую піймати те, що від вас втекло.
Янек, підносячи руку до шоломофону, переглянувся з Густліком, зітхнув, облизуючи засмаглі від спраги губи.
– А ти думав, що командиром так легко бути? – пробурмотів Єлень.
Вахмістр на своїм коні перестрибнув рів біля залізничного полотна і скомандував:
– Ескадрон, за мною клусом!
Григорій, який сидів біля гусениці й кусав стебло, пас очима вершників.
– Танк добра річ, але серце джигіта болить, – признався Лідці, яка вигладала з переднього лазу.
Розділ VI КАВАЛЕРІЙСЬКА АТАКА
Світло поміж дерев помітили ще здалеку. Капітан Круммель вирядив у розвідку патруль, а сам на чолі трьох взводів підходив поволі. Думав про те, чому мешканці не затуляють вікон. Мабуть, в Адольфа нема вже стільки літаків, щоб атакувати кожен освітлений будинок… Подумки завжди називав вождя на ім'я. Завжди, себто відтоді, як Гітлер відродив армію і батько Гуго й Зігфріда, сержант, що колись воював під Верденом, повісив його портрет на чільному місці в їдальні.