Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття
- Автор: Головко Олександр
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття». Краткое содержание книги:
Аналогічне повідомлення вміщено у більш пізній “Великопольській хроніці”, де додається про те, що чимало “рутенів” потонуло в Віслі та про загибель Романа на полі битви.[385] Порівняння цих свідоцтв із вищезгаданою звісткою Альбріка показує їх схожість і за духом, і за змістом, хоча польські повідомлення більші за обсягом. Єдине, що в останніх відсутня інформація про Саксонію. Це порівняння дає всі підстави зробити висновок, що текст французького хроніста було написано на підставі цих джерел. Поява ж самих відомостей в праці Альбріка про Саксонію могли з’явитися в його творі під впливом сучасних подій, а саме активних зовнішньополітичних акцій сина Романа Данила в Центральній Європі в середині XIII ст.[386]
Більшість рочників обмежилися досить короткими повідомленнями про смерть Романа. Так, наприклад, в “Рочнику короткому” повідомляється: “Romanus fortissimus princeps Ruthenorum cum exercitibus suis a Lestcone et Conrado fratribus filiis Kazimiri in Zauichost interemptus est (Роман, найхоробріший князь рутенів, із своїм військом від рук братів Лешка і Конрада, синів Казимира, загинув під Завихостом)”.[387] Близкий за змістом текст вміщено в “Рочнику краківському”: “Romanus dux Ruthenotum occisus est cum exercitu suo in Zavichost (Роман, князь Рутенів загинув разом зі своїм військом при Завихості)”.[388] Відомості “Рочніка Траського”, “Календаря краківського” та “Рочника малопольського”, де також розповідається про загибель Романа з військом під Завихостом, відзначають час загибелі Романа, який припав на свято католицьких святих Гервасія і Протасія (19 червня). “Romanus Ruthenorum princeps, – повідомляє перше з джерел, – cum exercitu suo in Zavichost in festo Gervasii et Prothasii martirum (Роман, князь Рутенів, зі своїм військом загинув під Завихостом на свято мучеників Гервасія та Протасія)”.[389] В “Календарі краківському” йдеться: “XIII Kal. Gervasii et Prothesii martyrum, Mє ducentesimo quinto Lestco et Cunradus Polonorum duces vicunt Romanum et maximum exercitum Ruthenorum circa Zavichost (В тринадцяті календи (липня, в свято. – авт.) мучеників Гервасія та Протасія, 1205 (рік. – авт.) Лешко і Конрад, князі Поляків, перемогли Романа та велике військо Рутенів біля Завихоста)”.[390] Важливо відзначити, що в цих джерелах відсутні будь-які конкретні свідчення про обставини загибелі князя Романа.
Досить докладно розповів про похід Романа Мстиславича польський хроніст XV ст. Ян Длугош. Хроніст вважає, що причини загострення стосунків Романа з Лешком пов’язані з претензіями руського князя на Люблинську землю, яку він хотів отримати як відшкодування за втрати, які поніс під час походу на Мозгаву в 1195 р. За свідоцтвом Длугоша, напередодні походу у Романа виник конфлікт з володимирським єпископом, у якого Роман хотів отримати благословіння на здійснення виправи проти поляків. Ян Длугош пише про місячну облогу Романом міста Любліна, збирання війська краківськими князями Лешком і Конрадом біля Сандомира проти руських полків і про розгром останніх під Завихостом.[391] В основу розповіді польського хроніста покладено більш ранні свідоцтва польських хронік і рочніків, які в хроніці Длугоша набули фантастичного і різко тенденційного щодо Русі характеру.
A.Семкович – авторитетний дослідник хроніки Длугоша – вважав, що середньовічний історик мав можливість черпати додаткову інформацію з джерел, які не зберіглися. Тому цілком вірогідним виглядає історія про конфлікт Романа з володимирським єпископом, розповідь про територіальні претензії галицького князя на польські землі. Проте польський дослідник визнає, що дуже вако зрозуміти, що Длугош взяв з попередніх джерел, а що вигадав сам.[392] Аналогічно до праці Длугоша висвітлюються події 1205 р. і в хроніці М.Стрийковського.[393]
Розгляд латиномовних джерел дає підставу вважати слушною думку українського дослідника М.С.Грушевського та польської дослідниці А.Вількевіч-Вавжиньчикової, які відзначають тенденційність і декларативність відомостей про події 1205 р. в хроніці Альбріка і в польських пам’ятках і наголосили на необхідності при розгляді цього сюжету зосередити головну увагу на аналізі повідомлень давньоруських літописів.[394]
Конфлікт між нещодавніми союзниками виник, як можна припускати з контексту джерел, з ініціативи галицького князя. Десь через рік, в 1206 р. під час зустрічі з вдовою Романа Ганною князь Лешко Бялий, за свідоцтвом Галицько-Волинського літопису, заявив, що він не знає причин, що призвели до війни і висловив припущення про підступні дії якогось Володислава, які призвели до виникнення конфлікту (“… бе бо Володислав лестя межи има”[395]). Біль- шість дослідників поділяє точку зору, що цим “Володиславом” був великопольський князь Владислав Ласконогий, син князя Мешка III Старого,[396] який також прагнув на підставі засад сеньйорату як старший у польській князівській родині отримати краківський стіл.
Г.Лябуда, розглядаючи проблему міжкнязівської боротьби у Польщі на початку XIII століття, відзначає, що джерела дають суперечливу інформацію щодо спадкоємця Мешка III Старого (помер в 1202 р.) на краківському столі. Згідно одних пам’яток, цей стіл рік займав Владислав, а потім до Кракова прийшов Лешко Бялий, а згідно інших, до яких схиляється більше вказаний дослідник, – Владислав князював у Кракові до зими 1205– 1206 рр.[397]
Нам остання версія представляється також більш вірогідною. А з неї випливає, що з приходом до влади у Кракові Владислава, представника великопольської гілки Пястів, у Романа продовжувалися розвиватися нормальні добросусідські відносини з володарем сусідньої держави і одночасно малопольським князем. Такий стан речей продовжувався до початку 1205 р., поки на той час сандомирський князь Лешко та його брат мазовецький князь Конрад не розпочали війни проти Владислава. Ситуація для Владислава виявилася, вірогідно, складною, а тому той попросив допомоги у Романа. Загибель Романа призвела до посилення позицій Лешка та Конрада Казимировичів, а перший, вірогідно, вже на початку 1206 р. зайняв Краків.[398] Участь Романа в конфлікті Пястів пояснюється тим, що галицький князь був зацікавлений у певному посиленні як противаги Лешку і Конраду Владислава Мешковича, оскільки це давало йому реальну можливість і надалі впливати на розвиток ситуації в Польщі.
Те, що руський князь був у певній мірі ініціатором війни з Казимировичами, підтверджує факт відсутності дій у відповідь малопольських військ проти Південно-Західної Русі у перші місяці після смерті Романа Мстиславича. Правда, австрійський історик Й.Енгель вважав, що польські війська переслідували після Завихостської битви рештки полків Романа аж до воріт Галича. проте ця версія, як безпідставна, була спростована ще Л.Дробою.[399]
Проте останній, як і більшість інших представників польської історіографії, все ж таки вважає, що 19 червня 1205 р. між військами Романа та Лешка відбулася велика битва.[400] У нас є всі підстави відкинути такі погляди як необгрунтовані. Для цього звернемося до розповіді давньоруського літопису про обставини походу 1205 р.: “Иде Роман Галичьскый на Ляхы и взя 2 города Лядьская и ставше же нему на Вислою рекою и отъеха сам в мале дружине от полку своего. Ляхове же наехавше убиша и, дружину около его избиша, приехавше Галичане, взяша князя своего мртва, несоша в Галичь”.[401]
385
“Великая хроника” о Польше, Руси и ее соседях XI – XIII вв. – Москва, 1987. – С. 145 (підготували Л.М.Попова, Н.І.Щавелева).
386
Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 3. – У Львові, 1905. – С. 53;
Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984. – С. 100.
387
Rocznik krótki // MPH – T. 2. – P. 800.
388
Rocznik krakowski // MPH – T. 2. – P. 836.
389
Rocznik Traski // MPH – T. 2. – P. 836.
390
Kalendarz krakowski // MPH. – T. 2. – P. 923; пор.
Rocznik malopolski // MPH. – T. 3. – Lwow, 1878.– P. 162.
391
Długosza Jana Roczniki czyli Kroniki slawnego Królestwa Polskiego. – T. 5–6. – Warszawa, 1973.– S. 241–243.
Автор статті про події під Завихостом В.П.Пшик вважає можливим використання для розгляду обставин похода Романа свідоцтв Яна Длугоша (див.: Пшик В. Трагедія під Завихостом 1205 року. – С. 22–28). Незаперечуючи такий напрям наукового пошуку, необхідно відзначити важливість відпрацювання механізму жорсткого критичного аналізу тексту пам’ятки. Більш незаперечливою є конструкція дослідника, побудована на співставленні політики Романа, Данила та Лева Даниловича по відношенню до Сандомирської та Люблинської землі протягом майже 100 років. Це спостереження дає додаткові аргументи на користь думки про прагнення Романа підкорити собі найближчі до Волині землі Малої Польщі. Особливої ваги така гіпотеза набуває, якщо прийняти на увагу погляд Г.Лябуди про належність Кракова Владиславу Ласконогому та про союзницькі відносини останнього в першій половині 1205 р. з Романом проти Лешка та Конрада Казимировичів, яким належали Сандомирщина та Люблинщина.
392
Semkowicz A. Krytyczny rozbiór dziejów polskich Jana Długosza. – Kraków, 1887. – S. 176.
393
Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i wszystskiej Rusi. – T. 1. – Warszawa, 1846.– S. 211–214.
394
Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 3. – С. 507;
Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityką polską na Rusi na przelomie XII–XIII w. // Ateneum Wileńskie. – T. 3. – Wilno, 1937.– S. 20.
395
ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 719.
396
Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusią i Węgrami. – W Krakowie, 1881. – S. 16;
Włodarski B. Polityka ruska Leszka Bialego. – Lwów, 1925. – S. 27; та ін.
І.П.Крип’якевич вважав, що згаданим у літопису Владиславом був галицький боярин Владислав Кормильчич, відомий з джерел початку XIII ст. як ворог Данила Романовича, проте така версія здається штучною (Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – С. 86).
397
Historia dyplomacji polskiej. – T. 1. – Warszawa, 1982.– S. 144–145 (автор – Г.Лябуда).
398
Historia dyplomacji polskiej. – T. 1. – S. 151.
399
Engel J. Geschichte von Halitsch und des Vlodimir. – Wien, 1792. – S. 512; пор.
Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusią i Węgrami. – W Krakowie, 1881. – S. 16.
400
Droba L. Stosunki Leszka Bialego z Rusia i Wegrami. – S. 15–16;
Wilkiewicz-Wawrzyńczykowa A. Ze studiów nad polityka polską na Rusi na przełomie XII–XIII w. – S. 20.
401
ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 425.