Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
— Ви не могли б показати березу, на якій взяли чагу?
— Важко.
— Тоді дозвольте її залишити поки що в себе.
— Якщо вам треба — можете не повертати, я собі ще знайду.
Малий Іванченко спідлоба пильнував за дорослими. Коли Скрипка спитав у нього, чи різав батько бичка, відповів одразу:
— Різав.
— Батько сам возив здавати м'ясо чи з тобою?
— Зі мною.
— А що ви здавали?
Хлопець метнув погляд на батька. Той приязно всміхався.
— М'ясо здавали, що ж іще.
— А ноги, голову?
— Теж здали.
— Тепер ось що. Принеси нам сокири, які у вас в. Скільки їх?
— Три. Дві великі й одна мала.
— Принось усі.
Володя подивився на батька.
— Чого ти, принеси, коли просять, — звелів.
На сокирах сподівалися відшукати сліди крові, а ще — встановити, котрою зрубано дві берізки на тому місці, де білували бичка. Вирішили вилучити також рушницю й набої. Певно, все це треба було зробити раніше, принаймні тоді, як стало відомо, що Іванченко здав м'ясо. Що й казати, дали промашку. Хоча поведінка лісника змушує замислитися: або він до злочину не причетний, або завчасно все продумав і надійно замів сліди. Он як люто світить очима.
— Люди далеко звідси працюють?
Замість відповіді Іванченко сердито сказав:
— Хотів би я знати, яка це падлюка мене обгадила?
— Не треба так, — м'яко зауважив Павло. — Ми ж вам уже пояснили, що перевіряємо усіх, хто в ті дні, коли було вбито Ярчевську, здавав м'ясо. Так що вже потерпіть.
Від спокійної, розважливої мови старшого лейтенанта лісник чомусь іще дужче спохмурнів.
— То як із людьми? — не терпілося слідчому.
— Кілометрів за п'ять звідси садять посадку.
— Володю, ти знаєш, де це?
— Знаю.
— Тоді з'їздимо зі мною, — сказав Павло. — Треба привезти двох понятих.
— Ви що, обшук збираєтеся робити? — насторожився лісник.
— Поняті знадобляться для того, аби засвідчити, що ми у вас вилучили клейонку, сокири, чагу, рушницю та набої, — пояснив слідчий.
— На позорисько мене виставляєте? — зле блимав очима Іванченко. — Якщо опісля не вибачитеся, не поясните людям, що мене опаскудили даремно, то я на вас у суд подам.
— Як знадобиться, то вибачимося. Чого там, — спокійно сказав Турчин.
Скрипка глянув на Іванченка не вельми привітно: лісник йому не подобався.
Понятих назад на роботу повіз Іванченко, а Скрипка й Турчин покуріли мотоциклом на Синявку. Кілометрів за сім од кордону звернули під дуб, що стояв неподалік дороги. Павло зняв із коляски фартуха, і на ньому розіклали хто що мав: бутерброди з м'ясом та ковбасою, варені яйця, три смажені рибини. Окинувши все це задоволеним поглядом, слідчий потер руки:
— Красота…
— А якби напали на слід злочинця, тоді й зовсім було б добре, — сказав Турчин.
— Нападемо, — вмощуючись зручніше, мовив Скрипка. — Як на мене, діла йдуть добре.
— Ви думаєте?
— У нас іще нема висновків експертизи. Це раз. По-друге, ще не закінчено перевірку усіх, хто здавав м'ясо. Але вже зараз можу сказати: ланцюжок замкнеться на котромусь із лісників.
— А Стасько?
— Важко повірити. Але… всього можна чекати. Торік, пам'ятаєте, алкоголік зарубав дружину і двох діток… — І докірливо. — Чого карася обминаєш? Моя половина смажила, а вона в цім ділі неперевершена.
— Е, так готувати рибу, як моя Люба, ніхто не вміє.
— Якщо вже на те пішло, — наминав бутерброд Скрипка, — давай зробимо вилазку на природу. Тоді хай і наші жінки покажуть клас.
— Ай справді! Чому б якоїсь неділі не махнути на річку? А то ми хоч прихапцем, та десь посидимо, жінки ж наші майже не знайомі між собою. Але про це потім. Зараз… — і не докінчив думки: на дорозі заторохкотів мотоцикл Сидоренка. Зупинившись біля дуба, дільничний неквапливо стягнув шолом і заходився витирати запилюжене обличчя. Не квапився, із цього було видно, що привіз новини.
«Ну-ну, хто з нас терплячіший?» — Турчин усміхнувся й потягся до карася.
— Приставайте до гурту, — запросив Скрипка лейтенанта, якого мало знав.
— Діло закручується, — сказав Сидоренко. — Стасько повісився.
Павло чекав на наслідки експертизи, про які, думав, дільничний дізнався по телефону. А тут — ніби грім із ясного неба.
— Де? — зворухнувся Скрипка.
— В лісі, неподалік села. І щоб ви бачили як: почепив паска від штанів на сучок, став на коліна, заклав у петлю голову…
— Труп зняли?
— Ні. Хотіли, але я не дозволив. Поставив двох чоловік, щоб нікого не допускали, а сам — за вами. А що, як усе підстроєно?