Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Варис наздогнав його у дворі.
— Ласкавий пане, — мовив він, дещо засапавшись, — вам краще прочитати негайно.
М’якою білою рукою євнух простягнув йому пергамена.
— Тут новини з півночі.
— Добрі чи погані? — спитав Тиріон.
— Про те не мені судити.
Тиріон розгорнув пергамена і примружився, щоб роздивитися слова у тьмяно освітленому смолоскипами дворі.
— Ласка божа, — тихо мовив він. — Невже обох?
— На жаль, так, пане. Як сумно. Надзвичайне лихо. Такі юні та невинні діти.
Тиріон згадав, як завивав вовк, коли малий Старк звалився з башти. «Цікаво, чи виють вони зараз?»
— Комусь іще казали? — спитав він.
— Ще ні. Хоча, певно, мушу.
Тиріон згорнув сувоя.
— Сестрі я скажу сам.
Йому було цікаво, як сестра сприйме новини. Надзвичайно цікаво.
Королева того вечора виглядала особливо чарівно. На ній була низько вирізана сукня темно-зеленого оксамиту, що пасувала до очей. Золоті кучері вкривали голі плечі, навколо стану вився плетений пасок зі смарагдами. Тиріон почекав на запрошення сісти та келих вина, перш ніж без жодного слова пхнути сестрі листа. Сестра блимнула на нього невинними очима і взяла листа з рук.
— Сподіваюся, ти задоволена, — мовив він, поки вона читала. — Адже ти, здається, саме і бажала малому Старкові смерті.
Серсея кисло скривилася.
— То Хайме викинув його з вікна, а не я. Заради кохання, сказав він. Наче це мало мене втішити! Він вчинив дурницю, ба гірше — небезпечну дурницю. Та коли це наш любий братик зупинявся бодай на мить, щоб подумати головою!
— Але ж малий вас бачив, — зазначив Тиріон.
— Він був мала дитина. Я б залякала його і змусила мовчати. — Серсея подивилася на листа, замислившись. — Чого я мушу слухати звинувачення щоразу, як котрийсь Старк наб’є собі синця? Справу зробив Грейджой, я тут ні до чого.
— Сподіваймося, пані Кетлін у це повірить.
Її очі розширилися.
— Але ж вона не посміє…
— …вбити Хайме? Чому б ні? Що б ти зробила, якби раптом загинули Джофрі з Томеном?
— Але її Санса досі в моїх руках! — вигукнула королева.
— Санса досі в НАШИХ руках, — виправив Тиріон, — і тобі краще гарненько про неї дбати. То де ж обіцяна тобою вечеря, мила сестро?
Стіл Серсея лаштувала нівроку, цього Тиріон заперечувати не міг. Почалася вечеря юшкою з каштанів зі сметаною, хрустким гарячим хлібом, зелениною з яблуками та кедровими горіхами. Далі подали пиріг з вуграми, окіст з медом, моркву з маслом, квасолю зі шкварками, смаженого лебедя з грибами та устрицями. Тиріон був вишукано чемний: пропонував сестрі кращі частки кожної страви, але їв тільки те, що й вона. Не те щоб вона справді збиралася його труїти, але пильність не завадить.
Новини про Старків все-таки її збентежили — Тиріон бачив це досить ясно.
— Чи не було якихось звісток з Лихомостя? — занепокоєно спитала вона, підчепивши шматочок яблука кінчиком ножа і потроху його кусаючи.
— Жодних.
— Я ніколи не довіряла Мізинцеві. За добру торбу золота він перебіжить до Станіса, ми й оком не встигнемо змигнути.
— Станіс Баратеон має занадто багато свого клятого гонору, аби купувати таких, як Петир. Та й господар він для нього не надто зручний. Ладен погодитися, що ця війна бачила чудернацькі союзи, але щоб ті двоє про щось домовилися? Оце вже ні!
Поки Тиріон нарізав шинки з окоста, Серсея мовила:
— За свиню ми мусимо дякувати пані Танді.
— Це такий знак прихильності, абощо?
— Це хабар. Вона проситься до свого замку. А дозволу прохає не тільки в мене, але й у тебе. Напевне, боїться, що ти накажеш її схопити на дорозі, як князя Гиліса.
— Хіба вона теж хоче втекти зі спадкоємцем престолу? — Тиріон поклав сестрі на таріль шмат шинки, а собі узяв інший. — Хай краще лишається тут. Якщо хоче почуватися безпечно, хай приведе свою залогу зі Стокварта. Бажано усю.
— Якщо нам так бракує людей, нащо ти відпустив своїх дикунів? — У голосі Серсеї з’явилося роздратування.
— Я вигадав їм найкраще можливе застосування, — відповів Тиріон цілком правдиво. — Мої дикуни — люті бійці, але не військо. У правильній битві послух очільникам важливіший за просту хоробрість. З них вже вийшло більше зиску в королівській пущі, ніж ми мали б на міських мурах.
Коли подавали лебедя, королева розпитувала брата про змову Рогачів. Здавалося, вона більше дратується, ніж гнівається.