Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Невже тобі не байдуже, хто гріє мені постіль?
— Ланістери завжди платять борги, — відповіла вона. — Ти плетеш змови проти мене з того дня, коли з’явився у Король-Березі. Ти продав Мирцелу, вкрав Томена і мудруєш, як вбити Джофрі. Ти хочеш його смерті, щоб самому правити через Томена.
«Ну, не скажу, щоб зовсім не відчував спокуси.»
— Це божевілля, Серсеє. Станіс буде тут через кілька днів. Я тобі потрібен.
— Чого б це? Ти такий непереможний воїн?
— Бронові сердюки не стануть без мене до бою, — збрехав він.
— Хіба? Гадаю, стануть. Вони люблять золото, а не твої бісівські жарти. Втім, не бійся, без тебе я їх не залишу. Час від часу я думала, як було б гарно врізати тобі горлянку, але Хайме ніколи б мені не пробачив.
— То що там про хвойду? — Він не зважувався називати її ім’я. «Аби ж переконати Серсею, що Шая для мене ніщо. Тоді, може…»
— З нею поводитимуться добре, якщо нічого не станеться з моїми синами. Але якщо Джоф буде вбитий у бою чи, приміром, Томен потрапить до рук ворогів, твоя м’якенька підстилка помре так боляче, що ти собі й не уявляєш.
«Вона справді вірить, що я хочу вбити власного небожа.»
— Хлопцям ніщо від мене не загрожує, — втомлено запевнив він. — Ласка божа, Серсеє, та вони ж мені рідна кров! За кого ти мене маєш?
— За збоченого покруча.
Тиріон витріщився на рештки вина у келиху. «Що б зараз зробив Хайме на моєму місці?» Найпевніше, убив би сучку, а потім турбувався про наслідки. Але Тиріон не мав ані золотого меча, ані майстерних рук до нього. Він любив люту пристрасність свого брата, але за зразок собі намагався брати їхнього вельможного батька. «Камінь. Я мушу стати каменем. Скелею під Кастерлі, твердою і непохитною. Якщо я не пройду випробування, то муситиму розшукати найближчий потворний вертеп і продатися туди.»
— Може, ти вже її вбила, хто тебе знає? — спитав він.
— А ти хочеш її побачити? Я так і гадала. — Серсея перетнула кімнату і відчинила важкі дубові двері. — Приведіть хвойду мого брата.
Брати пана Озмунда, Озней та Озфрид, були наче горошини з одного стручка: високі молодики з гачкуватими носами, чорнявим волоссям та жорстокими посмішками. Вона висіла між ними з широкими білими очима на темному обличчі. Кров текла з розбитої губи, під подертим вбранням виднілися синці. Руки їй зв’язали мотузкою, а рота заткнули кляпом.
— Ти казала, їй не зашкодять.
— А вона билася. — На відміну від братів, Озней Кіптюг був чисто голений, тому на гладкій щоці добре виднілися криваві подряпини. — Має пазурі, мов кішка. Отака завзята.
— Синці зцілюються, — мовила Серсея знуджено. — Хвойда житиме. Поки живий Джоф.
Тиріонові кортіло зареготати. Солодке, ой яке солодке то було б відчуття. Але грі настав би кінець. «Ти програла, Серсеєчко. А твої Кіптюги — ще гірші йолопи, ніж казав Брон.» Одне слово, і вони б усе зрозуміли.
Натомість Тиріон подивився дівчині в обличчя і мовив:
— Ти присягаєшся, що звільниш її після битви?
— Якщо ти звільниш Томена.
Тиріон зіп’явся на ноги.
— Гаразд, тримай її в себе. Але бережи мені добре. Якщо ці тварини гадають, що зможуть нею скористатися… знай, мила сестро, що терези хитаються у обидва боки.
Казав він холодно, спокійно, байдуже — спробував позичити голос в батька, і це йому вдалося.
— Що спіткає її, те саме спіткає і Томена. Рахуючи побиття та згвалтування.
«Вважаєш мене чудовиськом? Гаразд, я пограюся для тебе у чудовисько.»
Цього Серсея не чекала.
— Ти не посмієш!
Тиріон змусив себе повільно всміхнутися крижаною усмішкою. Очі, зелене та чорне, сміялися з сестри.
— Чого б це? Я все зроблю власноруч.
Серсеїна рука майнула коло обличчя, та він вхопив її зап’ясток і викручував, доки вона не скрикнула. Озфрид кинувся був їй на порятунок.
— Ще крок, і я зламаю їй руку, — попередив карлик. Вояк зупинився. — Пам’ятаєш, Серсеє, як я казав, що ти мене більше не вдариш?
Тиріон пхнув сестру на підлогу і обернувся до Кіптюгів.
— Ану розв’яжіть її та витягніть з рота кляп.
Мотузка стиснула їй руки так, що аж спинила обіг крові. Вона скрикнула з болю, коли він відновився. Тиріон лагідно розтирав їй пальці, доки до них не повернулася чутливість.
— Мила моя, — мовив він, — ти мусиш бути хороброю. Мені так шкода, що тобі зробили боляче.
— Я знаю, що ви мене звільните, мосьпане.
— Звільню, — пообіцяв Тиріон. Алаяйя схилилася і поцілувала його в чоло. Розбита губа лишила на лобі ляпку крові. «Я не вартий цього кривавого цілунку», подумав він. «Якби не я, вона б не знала цього лиха.»