Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Кворине, — тихенько покликав Джура Долобрід. — Онде глянь.
Високо над ними ясно вимальовувалися проти сутінкового неба обриси орла, що сидів на виступі скелі. «Але ж ми бачили й інших орлів», подумав Джон. «Це не мусить бути саме той.»
Міляк ладен був випустити по ньому стрілу, та Джура його спинив.
— Птах сидить надто далеко, не дістанеш.
— Не хочу я, щоб він за нами дивився.
Джура здвигнув плечима.
— Я теж не хочу, та що поробиш. Нащо втрачати добру стрілу?
Кворин сидів у сідлі й довго роздивлявся орла, а тоді нарешті мовив:
— Рушаймо далі.
Розвідники знову рушили вгору.
«Привиде», ладен був заволати Джон, «де ж ти є?!»
Він вже збирався їхати слідом за Кворином та іншими, коли побачив щось біле між двома великими каменями. «Латка снігу», подумав він, але тут вона ворухнулася. Джон миттю злетів з коника. Коли він став на коліна, Привид підняв до нього голову. Шия його мокро блищала, та він і не писнув, коли Джон здер рукавицю і почав обмацувати. Пазурі птаха продерли криваву стежку крізь хутро та плоть, але дістатися до горлянки чи зламати шию орел не зміг.
Кворин Піврукий став над ним.
— Погано?
Наче у відповідь Привид важко зіп’явся на ноги.
— Вовк — міцна тварина, — мовив розвідник. — Міляку, води. Вуж, давай сюди свій міх вина. А ти, Джоне, тримай його якнайкраще.
Разом вони вимили засохлу кров з лютововкового хутра. Привид борсався і шкірив зуби, коли Кворин лив вино на червоні подряпини, що лишив орел. Але Джон обіймав його обома руками, шепотів заспокійливі слова, і скоро вовк угамувався. Доки вони відірвали смужку від Джонового кобеняка, щоб перев’язати рани, настала темрява. Тільки розсип зірок відрізняв чорне небо від чорних скель.
— Тепер далі? — спитав Вуж.
Кворин повернувся до коня.
— Ні, тепер назад.
— Назад? — здивувався Джон. Цього він не чекав.
— Орли мають гостріші очі, ніж люди. Нас бачили. Отож тепер ми тікаємо.
Піврукий намотав на обличчя довгого чорного шалика і стрибнув у сідло.
Інші розвідники обмінялися поглядами, та ніхто не став сперечатися. Один за одним усі всілися у сідла і повернули морди коней туди, звідки прийшли.
— Привиде, ходімо! — закликав Джон, і лютововк побіг слідом блідою тінню посеред ночі.
Вони їхали цілу ніч, намацуючи шлях звивистим пересувом, поволі перебираючись через ділянки нерівного, потрісканого, кам’янистого грунту. Вітер посилився. Інколи ставало так темно, що вони злазили з коней і йшли пішки, ведучи бахмутиків у поводі. Якось Міляк був натякнув, що не завадило б запалити смолоскипи, та Кворин буркнув:
— Ніякого вогню.
І на тому балачки про світло скінчилися. Вони досягли кам’яного мосту на вершині пересуву і знову почали сходити донизу. Десь у темряві люто заверещав сутінькіт; голос його відлунював від скель так, що здавалося, наче у відповідь галасує цілий десяток інших котів. Якось Джонові здалося, що він бачить вгорі на стрімчаку двійко блискучих очей завбільшки з повний місяць.
Чорної години перед світанком вони спинилися напоїти коней і згодувати їм по жмені вівса та по жмутові сіна.
— Ми недалеко від місця, де загинули дичаки, — мовив Кворин. — Звідти одна людина може стримати сотню. Якщо то гідна людина.
Він подивився на Джуру Долоброда.
Немолодий зброєносець схилив голову.
— Лишіть мені, браття, стільки стріл, скільки зможете. — Він попестив свого довгого лука. — І пригостіть мого коника яблучком, як дістанетеся додому. Він його заслужив, бідолаха.
«Він лишається на смерть», зрозумів Джон.
Кворин схопив зап’ясток розвідника своєю рукою в рукавиці.
— Якщо на тебе налетить орел, щоб роздивитися ближче…
— …то відростить собі кілька нових пір’їн.
Востаннє Джон бачив Джуру Долоброда зі спини, коли той видирався вузькою стежкою на височину.
Коли зайнявся світанок, Джон зиркнув угору в безхмарне небо і побачив крапку, що рухалася блакиттю. Міляк теж побачив її та вилаявся, але Кворин наказав йому замовкнути.
— Слухайте!
Джон затамував подих і почув. Дуже далеко за ними у горах лунав мисливський ріг.
— Ідуть, — мовив Кворин.
Тиріон XII
Под убрав його для майбутнього тяжкого випробування у оксамитовий жупан ланістерівського кармазину і приніс ланцюг його уряду, який Тиріон лишив на столику при ліжку. Сестрі не до смаку були нагадування, що він є Правицею Короля, а він не бажав зайвий раз роздмухувати пожежу їхніх чвар.