Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У того ж історика – професора Пала Роберта Маґочі, дивно – так стурбованого «погромницькою діяльністю Петлюри», – нема нічого про кінець цього «погромника» – Головного Отамана Симона Петлюри – 1926, від руки енкаведистського терориста С. Шварцбарта. Вражає, що нема імені його вбивцi у алфавітному «Індексі» (аж на 60 с.!), де – бачите, є навіть Йосип Тереля, що – так мені здається, – ніколи не претендував на політика.
Як це є особиста неприязнь до Петлюри, то й виглядає досить дивно, та такому в науковій історії не має бути місця, а як це політичні антипатії – то так само. Бо, що було – то було, та обминати це тому, хто вважає себе науковцем, – дивно як смішно. Втім далі ми побачимо, що це не випадок: до всіх, національно переконаних українських людей цей автор ставиться дещо своєрідно…
Але, поглянемо тепер на те, як мріяли собі розпорядитися з особою Симона Петлюри як історичного діяча ті, хто його спочатку вбили, а потім десятки років паплюжили його пам’ять. Коли їх історична авантюра, започаткована 1917 – стала очевидно доходити кінця. Це завжди буває цікаво спостерігати, як від величної будівлі минулої брехні – пнуться врятувати хоч якісь ниці тріски.
Ітиметься про твердження статті доктора історичних наук І. Хміля «Політичні метаморфози Симона Петлюри» («Україна», № 4, 1991). Вона була своєрідною відповіддю совєцького наукового офіціозу передсмертних часів СССР на розвідку Олеся Білодіда, правду про смерть С. Петлюри та «суд» над Шварцбартом («Україна», № 41–44, 1990).
Критик О. Білодіда погоджується, так – дійсно:
Безперечно, розправа Шварцбарда з Петлюрою була протиправним актом. То був терористичний акт, несумісний з елементарними нормами правосвідомості.
Однак, бачите, з iншого боку сталося так, що оті:
… присяжні визнали, що дим про відповідальність Петлюри за єврейські погроми на Україні в 1917–1920 роках не був без вогню.
Зазначимо тут ще раз характерне спотворення всієї судової процедури в цілому: присяглі, єдиною місією яких є винести остаточне рішення щодо провини (або ні) підсудного, – зайняті проблемою провини (або ні) жертви злочину; химерне правосуддя отiєї Францiї!
Хоча, з іще іншого боку не можна не визнати, що:
Правда, не можна не погодитися, що особисто Петлюра не був ґенетичним антисемітом, що політичні утворення і військові формування, які він уособлював, публічно осуджували погроми.