Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
Він засміявся був, але таки відповів на це серйозне запитання:
— Я вписувався в той час, коли люди прагли збудження й азарту, отож і сам старався задовольняти цю потребу.
— Що ви робили?
— Я витрачав безліч грошей — грав на тоталізаторі, пробував перелетіти Атлантику[95], силкувався випити все вино в Парижі й таке інше. Це було суще безглуздя, а тому воно й віддавна застаріло… Ні на що не придалося.
О десятій вечора на веранду вийшов Роджер і грубувато зауважив:
— Гадаю, тобі пора спати, Атланто. Ми працюємо від восьмої ранку.
— Уже йду.
Разом із Роджером Атланта рушила сходами нагору. Під дверима її кімнати він сказав:
— Ти нічого не знаєш про цього чолов’ягу. Хіба те, що в нього погана репутація.
— Дурниці! — нетерпляче відказала вона. — Розмовляти з ним — це все одно, що з подругою. Минулого вечора під час такої розмови я мало не заснула… Він нешкідливий.
— Такі баєчки я вже чув. Це класика.
Від сходів долинули кроки. На сходовому майданчику з’явився Карлі Деланню й спинився.
— Коли міс Даунз іде спати, вогні гаснуть, — поскаржився він.
— Минулої ночі Роджер злякався, що я втопилася, — відповіла Атланта.
І тут Роджер сказав щось зовсім йому не властиве.
— А мені таки спало на думку, що ти втопилася. Зрештою, ти ж була надворі з самогубцем Карлі.
На мить запала жахлива тиша. Раптом Карлі зробив блискавичний рух рукою, і Роджерова голова разом із усім тілом ударилась об стіну.
Ще одна мить. Оглушений Кларк тримався на ногах тільки тому, що сперся спиною й долонями на стіну. Проти нього стояв Деланню, посіпуючи стиснутими кулаками при боці.
Атланта пошепки крикнула:
— Припиніть! Припиніть!
Ще якусь мить жоден із чоловіків не рухався. Тоді Кларк зіп’явся на прямі ноги й очманіло труснув головою. Вищий і важчий, ніж Деланню, він колись на Атлантиних очах перекинув п’яного нахабу через п’ятифутовий паркан. Тепер вона спробувала втиснутися поміж противників, але її відсунула вбік Кларкова рука.
— Усе в порядку, — сказав він. — Його правда. Я не мав права таке сказати.
Атланта полегшено зітхнула — це той самий Кларк, якого вона віддавна знала, великодушний і справедливий. Деланню розслабився.
— Вибачайте, що я так погарячкував. На добраніч.
Кивнувши їм обом, він відвернувся й рушив до своєї кімнати.
— На добраніч, Атланто, — сказав за хвилину Кларк, і дівчина залишилася сама в коридорі.
III
— Між мною й Роджером покінчено, — сказала вона собі наступного ранку. — Я ніколи його не кохала, він був лише моїм найкращим приятелем.
Однак Атланту засмутило, коли наступного вечора Роджер не звелів їй лягти спати вчасно. На робочому місці й за столом теж було не дуже весело.
Два дні поспіль дощило, тож Атланта й Карлі Деланню їздили машиною в горах і зупинялися в хижах на відлюдді, щоб міняти сигарети на розмови з горянами й пити залізну воду з присмаком п’ятдесятилітньої давнини. Все складалося добре, коли вона була з Карлі. Життя видавалося то веселим, то сумним, і це залежало тільки від цього чоловіка. Воно несло Роджера, а Карлі керував життям зі своєю вишуканістю й гумором.
Тривала пора цвітіння садових квітів. Увесь дощовий день Атланта й Карлі споряджали автомобільну платформу, щоб цього вечора представити озеро Лур на фестивалі рододендронів в Ашвіллі[96]. Вони вирішили зобразити вітрильник та освітлене місяцем море з блакитних гортензій. Усе пообіддя швачки працювали над старомодними купальними костюмами, і ось Атланта перетворилася в дорідну красуню-купальницю 1890 року. Деланню зателефонував медсестрі Ізабеллі Панцер, і та згодилася вирядитися русалкою. Роджер керував вантажівкою, й Атланта наполягла на тому, щоб сидіти поруч нього. На такий жест її надихнуло сумнівне переконання, властиве закоханим жінкам. Вони вважають, що своєю присутністю підбадьорюють і втішають залицяльників-невдах.
Дощ ущух, настав ясний вечір. В Ашвіллі їхня вантажівка зайняла місце в низці, що саме формувалася для другої процесії. Після обіду пройшла перша, й вулиці покривав розсип пурпурово-рожевих рододендронів та хмарних білих азалій. Нинішній карнавал мав би бути буйним та зухвалим, та незабаром виявилося, що на цій майже незайманій цілині курорту важкувато вкорінювати античні сатурналії[97]. Веселилися учасники параду, але не тихі горяни. Ті товпилися на тротуарах і спостерігали уквітчані автомобілі, що рухались у звичний, як на процесію, спосіб — сіпано й непередбачувано, з великими порожніми проміжками, густими заторами та мертвими зупинками.
Лурська вантажівка вихитувалася, їдучи святково прикрашеними вулицями, позаду галери з невиразними Неронами та сиренами — неодмінними учасниками всіх таких парадів — і попереду цілого батальйону героїв, що фігурують у газетних рубриках розваг. Ці герої викликали критичні коментарі в молоді на тротуарах:
— Оце такий з тебе Енді Ґамп[98]?
— Агов, ти дуже вже товста, як на Тіллі Трудівницю[99]!
— А я досі гадав, що Мун Маллінз[100] мав би бути смішним!
Атланта весь час думала, що задля неї ось цю атмосферу якось пожвавив би Карлі, хай навіть глузуванням… але не Роджер.
— Підбадьорся! — закликала вона Роджера. — Ми маємо бути веселі.
— Хіба це веселощі? Хіба ми веселимося?
Атланта згодилася з цією реплікою, але її бісила Роджерова байдужість.
— І ти ще сподіваєшся накрутити суперовий фільм на мільйон доларів! Мусиш робити все для того, щоб було весело.
— Що ж, ти це добре робиш. Ще раз поворухнешся — буде цирк для натовпу. Коли з тебе спаде вся верхня половина купального костюма.
— Господи милостивий!
Дівчина вхопилася за спину і, намацавши голу шкіру, перевернулася через голову назад — крізь квіти на дно кузова, де було підхоже місце, щоб якось стягти докупи ненадійну одежину. Над нею й майже поруч були дві постаті — міс Панцер на хиткому троні й Карлі з вилами, що правили за тризубець. Зшиваючи розрив, Атланта прислухалася до їхньої розмови, але до вуха доходили тільки уривки. Уже сівши й нахилившись, щоб випробувати надійність шва, вона розчула слова Ізабелли Панцер.
— Ти не сказав, що кохаєш мене, але змушуєш мене так вважати.
Атланта застигла. Сиділа непорушно. Його відповідь заглушило бухання далекого оркестру.
— Невже ти не знав, чим я ризикувала? — вела далі дівчина. — Коли я ще тільки вчилася на медсестру, щоночі сиділа разом з тобою в солярії. Якби надійшов хтось із начальства, пропала б я тоді.
Знову від Деланню було чути тільки нерозбірливе бубоніння.
— Знаю, що я для тебе маленька дівчинка. Я хотіла б дізнатися тільки одне: навіщо ти мене змусив так закохатися в тебе?
Тепер він повернув голову, й Атланта виразно почула відповідь.
— Хай там як, а зі скелі Чимні-Рок таки височенько скакати.
…і знову Ізабелла.
— Мені все одно, хай навіть п’ять тисяч миль… Якщо ти не кохаєш мене, то це не життя. Ото залізу туди й побачу, з якою швидкістю зможу добратися донизу.
— Гаразд, — погодився Карлі. — Будь ласка, не залишай ніяких записок, адресованих мені.
IV
Всівшись поруч Роджера, Атланта видивлялася на юрбу, вже не вимахуючи рукою й не силкуючись на веселощі. В повітрі зависла мряка, і люди накривали голови плащами та газетами. Автомашини гуділи клаксонами з місць паркування, музиканти зникали один за одним за рогами вулиць, духові інструменти востаннє блимали, перш ніж їх прикрили від дедалі ряснішого дощу.
Гурт із озера Лур поспішив від вантажівки до своєї легкової машини. Атланта вскочила на переднє сидіння, поряд із Роджером. Підвізши Ізабеллу до її квартири, Роджер запитав Атланту:
95
…пробував перелетіти Атлантику… На той час багато хто вже це зробив. Перший безпересадковий переліт відбувся 1919 року, а першим одноосібно перелетів Атлантичний океан Чарлз Ліндберґ на літаку «Дух святого Луїса» 20–21 травня 1927 року.
96
…на фестивалі рододендронів в Ашвіллі. Таке щорічне святкування започаткувала 1928 року Ашвілльська торговельна палата, і тривало воно до 1942 року. Влаштовувалися ремісничі ярмарки, концерти горянських мелодій, зокрема в стилі блуґрас, конкурси краси, виставки худоби й танці, проходила процесія прикрашених квітами автомобілів, яка закінчувалася в Ашвілльському парку бейсбольної нижчої ліги, в Маккормік-філді (збудованому 1924 року) — нинішньому Маккормікському польовому домі ашвілльських туристів. Насамкінець вибирали короля і королеву фестивалю. У цьому регіоні досі влаштовують у червні фестивалі рододендронів, зокрема в Бейкерсвіллі (штат Північна Кароліна), на горі Роун, приблизно за годину їзди від Ашвілла.
97
У Давньому Римі щорічні всенародні святкування на честь бога Сатурна, які тривали сім днів під час зимового сонцестояння.
98
Енді Ґамп — пересічний терплячий, многостраждальний чоловік, герой циклу стрип-коміксів «Ґампи», який на замовлення «Чикаґо триб’юн» створив Сідней Сміт у 1917 році.
99
Тіллі Трудівниця (Tillie the Toiler) — Тіллі Джоунз, героїня однойменного циклу стрип-коміксів (публікованого з 1921 по 1959 рік) Расса Вестовера. Ця струнка брюнетка з оленячими очима працювала секретаркою у фірмі жіночого одягу, тож могла йти в ногу з модою.
100
Мун Маллінз (Moon Mullins, Moonshine Mullins) — веселий грубіян у картатих штанах і в котелку, герой циклу стрип-коміксів «Мун Маллінз» (публікованого з 1923 по 1991 рік) Френка Вілларда. Маллінз обходив Сухий закон, робив ставки на кінних скачках, любив жінок, грав в азартні ігри й був, як його описали в «Чикаґо триб’юн», «милим хуліганом із очиськами завбільшки з банджо».