Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
За словами няні, 9 квітня о шостій вечора вона бачила, як до населеного пункту Марек’яро прямувала дівчина, схожа на Вільму Монтезі — згідно із фото, опублікованими в газетах. Але вона не звернула уваги на колір жакета.
Працівниця газетного кіоска сказала поліції, що Вільма Монтезі купила на станції в Остії поштову листівку, там же підписала її та опустила в поштову скриньку. Потім, згідно з цим свідченням, Вільма попрямувала, і далі одна, до каналу водосховища. Підписана Вільмою листівка була адресована «військовослужбовцю з Потенци».
Листівка так і не дійшла
Слідчі допитали цих двох свідків і відкинули їхні показання. Та коли перша не згадала жодної з особистих рис дівчини, яку вона бачила на пляжі Остії, друга без вагань заявила, що та була вбрана у білий светр. Працівниця газетного кіоску підтвердила, що листівка була адресована «військовослужбовцю з Потенци», але не могла навести жодних даних щодо адреси.
На новому допиті Джуліані поліція упевнилася, що той не отримував жодної поштової листівки. А мати і сестра Вільми підтвердили, що дівчина не носила в торбинці авторучки. І нарешті було встановлено, що те місце, де няня, за її словами, бачила Вільму о шостій, і газетний кіоск на станції в Остії — на віддалі три з половиною кілометри.
Дівчина в автомобілі
Та поки поліція продовжувала розбивати свідчення, газети і далі роздували скандал. Вдалося з’ясувати, що 14 квітня, через два дні після того, як знайшли труп Вільми, механік з Остії прийшов в інспекцію поліції, аби розповісти історію про застряглий у піску автомобіль, про який писала «Іль Рома» в своїй сенсаційній публікації. Механіка звали Маріо Піччіні. Він розповів поліції, що в першу декаду березня, коли він обслуговував залізничну станцію Остії, незадовго перед світанком його покликав молодий чоловік, аби він допоміг йому відбуксирувати його автомобіль. Піччіні каже, що залюбки погодився і що під час маневру зауважив присутність дівчини в салоні автомобіля, що застряг. Та дівчина була дуже схожа на Вільму Монтезі на фотографіях, опублікованих у газетах.
У справі з’являються принци
Поліцію Риму ніяк не зацікавило добровільне свідчення механіка. Але судова поліція провела швидке розслідування і виявила дещо інше. Вона виявила, що 9 чи 10 квітня о шостій вечора через те саме місце проїздив автомобіль, за кермом якого сидів молодий італійський аристократ, принц Мавріціо Д’Ассія. Згідно з цим розслідуванням, благородного кабальєро супроводжувала дівчина, але то була не Вільма Монтезі. Згаданий автомобіль бачили поліціантка Анастасія Ліллі, карабінер Літурі і робітник Дзільянте Тріффеллі.
Бомба!
Поліція Остії визнала свою поразку в пошуку предметів одягу, яких не було на трупі. 30 квітня адвокат Скапуччі і один з його синів, прогулюючись околицями Кастельпорціано, знайшли пару жіночих туфель. Гадаючи, що це туфлі Вільми Монтезі, вони прийшли з ними в поліцію. Але родичі жертви заявили, що то не ті туфлі, в які була взута дівчина, коли востаннє вийшла з дому.
З огляду на те, що там не було що робити, генеральна прокуратура республіки готова була завершити слідство, затвердивши гіпотезу про випадкову смерть. І саме тоді скромний і скандальний щомісячний журнал «Актуалідад» у своєму жовтневому випуску підклав іще одну динамітну шашку під розслідування. Цей журнал опублікував підписану головним редактором сенсаційну хроніку: «Правда про смерть Вільми Монтезі».
Головним редактором журналу є Сільвано Муто, сміливий тридцятирічний журналіст з обличчям кіноактора і вбраний, як кіноактор: шовкове кашне і чорні окуляри. Кажуть, що його журнал був найменш читаним в Італії, а отже — найбіднішим. Муто писав його від першої до останньої сторінки. Він сам роздобував рекламні оголошення і тримався за нього кігтями — попросту через бажання мати журнал.
а) що Ванда Монтезі згадала про те, що Вільма запросила її в Остію, лише через кілька днів після її зникнення.
б) що поліція не допитала механіка Маріо Піччіні.
в) свідчення карабінера Літурі щодо проїзду автомобіля принца Д’Ассії.