К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
Як нам заявив наш командир Семен, ми летіли тепер до планети Венери, що оберталася по своїй орбіті набагато ближче від Сонця, як наша Земля.
— Там і набагато гарячіше буде, — сказала Гаська.
— Невідомо! — відповів Семен. — Це залежить від багатьох нам цілком невідомих чинників. Але, мабуть, таки на Венері несамовита спека.
— Страшне! — заговорив я раптом переляканим голосом.
Я споглядав у той час крізь долівку в безконечний простір, що під нами, і мені подумалось: а що, якби так щось у кораблі попсувалося, і ми в несамовитому гоні почали б падати вниз? І цю думку я висловив перед друзями.
Семен тільки посміхнувся:
— З тебе ніколи не буде науковець! Скільки разів я поясняв тобі і тобі, Гасько, що в космічних просторах нема ні гори ні низу, нема правої ні лівої сторони. Усе це окреслення дуже умовні, і коли для нас гора є тут (він вказав рукою вгору), то для іншого астронавта, який летітиме вверх ногами у відношенні до нас, гора буде тут (і він показав на долівку). Коли ви це зрозумієте?
— Ніколи! — заявив я з повагою.
— Ніколи! — підтвердила Гаська.
По хвилині Гаська спитала з тривогою:
— А якби так справді щось попсувалося, і ми почали б спадати так, як там, над яром! Тоді куди б ми спадали — сюди чи туди? — і вона вказала рукою раз угору і раз униз.
— Безнадійна справа, — зідхнув Семен. — Ні сюди, ні туди, а гнали б далі в дотеперішньому напрямі.
— Ну, це не було б так погано, — відповів я з полегшенням.
Семен глянув на мене таким поглядом, наче б сумнівався, чи в мене здоровий глузд.
Це була наша найдовша розмова від трьох днів (якщо тут можна говорити про дні і ночі). Справді, ні днів ні ночей тут не було. Сонце завжди було спереду, Земля позаду, а з усіх боків незмінні, здавалося, зорі. Між ними тьма кромішня, чорне незглибне небо, якщо назва «небо» тут до речі. І якщо справді Сонце перед нами, а Земля позаду нас, якщо справді ми вилетіли з Землі три тижні тому, і якщо…
— А час? А дні, чи справді вони існують тут, поза Землею? Ми йдемо спати, бо відчуваємо потребу сну, та й ти, Семене, нас до цього примушуєш. І, як завжди на Землі, прокидаємося і тут, але чи це все правда?
Гаська глянула на мене, опісля на Семена — вона не певна була, чи не зсунувся я з глузду.
— Голова в тебе не болить? — спитала мене лукаво.
— Ти, Паньку, заторкнув дуже важливе питання, — почав Семен.
Коли він пояснював якусь проблему, говорив докладно і довго, а при цьому…. нудно. Недолюблювала цього Гаська.
— Кінчай, кінчай уже! — кликнула із своєї кабіни.
Я подався ближче до Семена, соваючи своїми магнетичними черевиками.
— А ти не будеш слухати? — запитав Семен Гаську.
— Добре, я зараз прийду, тільки передягну штани.
Та поки я наблизився до Семена, почув десь угорі оклик Гаськи. Коли оглянувся — зразу ж зареготав: Гаська з одною ногавицею на нозі, пливла звільна в повітрі, даремно стараючися одягнути другу ногавицю.
— Га-га-га! — злобно реготав я.
— Та поможи мені! — просичала до мене.
За собою я почув тихий сміх Семена. Гаська простягнула до мене руку, але я встиг спіймати її за ногу і стягнув униз.
Придержуючи Гаську руками, я попхав її в кабіну, звідки вона незабаром вийшла одягнена і в магнетичних черевиках. Була люта й не обзивалася до нас ні словом.
— Ну, сміх сміхом, але таке може кожному з нас притрапитися! — поєднуюче заговорив Семен.
— Мені ніколи! — проголосив я з гордістю.
Ми повернулися до початої розмови.
— Отож, — сказав Семен, — досі ніхто не знає, як воно було б з тим часом у трохи змінених умовах. Наприклад, якби ми знайшлися далеко поза нашою Сонячною системою і летіли із скорістю світла, або більш-менш із такою скорістю.
— Такі змінені умови ми можемо випробувати! — вигукнув я.