К7

За хвилину він вийшов, тримаючи в руках дивний предмет, схожий на машинову пістолю.

— Це світляна пістоля! — пояснив нам. — Вона стріляє світляними набоями. А набої — це мікроскопічне пасмо сконцентрованого світла. Воно діє на дуже далекі віддалі, але ось тут близько не є небезпечним. Це тому, що ледве у віддалі п’ять тисяч кілометрів струм світла набирає потрібної концентрації. Тоді воно, натрапивши на якусь перешкоду, силою своєї енергії викликає температуру незвичайної висоти і цим спричинює розклад матерії, вибух атомових та інших речовин, одним словом, це зброя надзвичайна!

— Стрілятимеш з неї до ракети?

Семен кивнув головою і засів у фотелі, споглядаючи на чорне, зоряне небо.

Радар показував, що ракета вже недалеко. Незабаром вона наблизилася до Місяця і почала кружляти довкола нього.

— Шукає нас! — зашепотіла Гаська.

— Еге ж! — відповів Семен.

У повній мовчанці ми стежили на екрані за летом ракети. Вона окружила Місяць уже багато разів у різних напрямах, а тепер почала великими колами літати над тереном, в якому ми заховалися.

Стало ясно, що ми відкриті, і нам залишилося часу небагато.

— Вона шукає! — заговорив Семен. — І хоч ми прилипли майже до скелі, вона може відкрити нас.

— Яким способом? — спитала Гаська.

— Складовою частиною нашого космічного корабля є метал. А апарати ракети є наставлені на метал, тож тим самим і на нас!

Ракета поволі перелетіла над нами. Ми всі стежили за нею, поки не зникла за горою.

— Коли появиться ще раз — стріляю! — сказав Семен.

По хвилині ми побачили на екрані радару, що ракета знову наближається. Гаська стиснула мене за рам’я і вп’ялила очі в небо. Страшна ракета посувалася ще повільніше, блимаючи якимись світлами в нашому напрямі. Семен приклав пістолю до стрілу.

Ми бачили, як ракета залетіла за зубчасте пасмо гір.

— Не попав! — сказав я.

— Не пощастило! — з жалем прошепотіла Гаська.

— Є! — скрикнув Семен.

Я на мить побачив блиск світла за горами. Семен, вистріливши з пістолі, уважно зорив екран радару і скоріше побачив вислід. Страшенний вибух, якого ми не бачили й не чули, розірвав ракету на дрібні кусні.

— Ви не бачили, бо я вмисне стріляв так, щоб розрив відбувся за горою. Інакше хто знає, які наслідки він мав би для нас.

— А не чули вибуху, бо тут нема повітря! — додав я розумно.

Останки ракети, розкинуті великою силою вибуху, гнали тепер у нескінченність і так летітимуть ген у космічні простори без кінця, без часу, мільйони і мільйони років.

Схвильовані й утомлені подіями, ми безвладно обсунулися у фотелі.

— Нам немає потреби тут залишатися. К7 на Місяці немає, і нам треба якнайшвидше віддалитися від Місяця. Хтозна, чи не випустять на нас ще одну ракету!

— Втікаймо! — скрикнула Гаська.

Ми обтерлися легко об скелю й рушили в простір космосу.