Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Чого ж ти мовчав! — вигукнув Рон.
— Та я щойно згадав, — чесно зізнався Гаррі. — Він це сказав учора вночі у вашому сарайчику для мітел.
— Нічого собі… приватні уроки у Дамблдора! — Рон був вражений. — Цікаво, чого це він?…
Рон затнувся на півслові. Гаррі помітив, що вони з Герміоною перезирнулися. Гаррі відклав ножа й виделку, і серце його забилося швидше, хоч він так само без руху сидів на ліжку. Дамблдор радив розповісти… чом би й не зараз?
— Не знаю точно, чому він даватиме мені уроки, але це, мабуть пов’язано з пророцтвом.
Рон з Герміоною мовчали як риби. Гаррі навіть здалося, що вони заклякли. Він повів далі, не зводячи погляду з виделки:
— З тим, яке намагалися викрасти в міністерстві.
— Але ж ніхто не знає, про що в ньому йшлося, — швидко додала Герміона. — Воно ж розбилося.
— Хоч у «Віщуні» писали, що… — почав було Рон, проте Герміона зашипіла:
— Цс!
— «Віщун» писав правду, — підтвердив Гаррі, з великим зусиллям переводячи погляд на друзів: видно було, що Герміона налякана, а Рон захоплений. — Та скляна куля, що розбилася, то був не єдиний запис пророцтва. Я його повністю почув у Дамблдоровім кабінеті. Пророцтво було зроблене для нього, тож він міг мені сказати. Зі змісту випливає, — Гаррі важко зітхнув, — що саме я маю покінчити з Волдемортом… принаймні там сказано, що разом нам жити не судилося.
Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і Герміона зникла за стіною чорного диму.
— Герміоно! — крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на підлогу.
Герміона з’явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.
— Я його стиснула, а він… а він мене вдарив! — зойкнула вона.
І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з одного кінця телескопа.
— Не журися, — заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, — мама тебе вилікує, вона добре гоїть дрібні поранення…
— Ой, та не звертайте уваги! — махнула рукою Герміона. — Гаррі, ой, Гаррі…
Вона знову сіла на краєчок його ліжка.
— Ми думали, коли вже повернулися з міністерства… звісно, ми нічого не хотіли тобі казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й Волдеморта… то ми так і думали, що це щось таке… ой, Гаррі… — Вона подивилися на нього й прошепотіла: — Тобі страшно?
— Не так, як спочатку, — зізнався Гаррі. — Коли я вперше про це почув, то злякався… але тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися…
— Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він тобі щось скаже, або покаже щось, пов’язане з пророцтвом, — палко додав Рон. — І ми не помилилася, правда? Він би не давав тобі уроків, якби думав, що тобі нічого не світить, не витрачав би на тебе часу… він думає, що в тебе є шанси.
— Це правда, — погодилася Герміона. — Цікаво, Гаррі, чого саме він тебе навчатиме? Мабуть, найвищої захисної магії… могутніх протизаклять… антипристріту…
Гаррі не дуже прислухався. По тілі розтікалося тепло, що не мало нічого спільного з сонячним сяйвом; тягар у грудях розчинявся й зникав. Він знав, що Рон і Герміона шоковані набагато більше, ніж по них видно, але те, що вони були біля нього, заспокоювали його й підбадьорювали, а не сахалися, як від заразного чи небезпечного, варте було більшого, ніж він міг їм висловити.
— …і загальних ухильних заклять, — договорила Герміона. — Зате ти знаєш хоч один предмет, який цього року вивчатимеш. На один більше, ніж ми з Роном. Цікаво, коли вже ми отримаємо наші підсумкові СОВи?
— Мабуть, скоро, бо вже минув цілий місяць, — припустив Рон.
— Стривайте, — пригадав Гаррі ще одну тему вчорашньої розмови. — Дамблдор, здається, казав, що ми отримаємо СОВи вже сьогодні!
— Сьогодні? — зойкнула Герміона. — Сьогодні? А чому ж ти… о, Боже… треба ж було сказати…
Вона схопилася на ноги.
— Подивлюся, чи не прилетіли поштові сови…
Та коли за десять хвилин Гаррі вдягнувся і зійшов униз з порожньою тацею в руках, то побачив Герміону, що сиділа, розгублена, за кухонним столом, та місіс Візлі, яка намагалася зменшити Герміонину схожість зі смугастою пандою.
— Не зникає, — стурбовано говорила місіс Візлі, стоячи над Герміоною з чарівною паличкою і книжкою «Помічник цілителя», розгорнутою на сторінці «Синці, порізи й подряпини». — Завжди ж діяло. Нічого не розумію.
— Цілком у стилі Фреда з Джорджем. Вони зробили так, щоб синець не зникав, бо вважали, що це смішно, — сказала Джіні.