Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Було ще кілька нападів дементорів, — повідомив він, поки місіс Візлі передавала йому великий шматок святкового торта. — А ще в хижі на півночі знайшли тіло Ігоря Каркарофа. Згори над хижею висіла Чорна мітка… хоча, чесно кажучи, я взагалі дивуюся, що він майже рік протримався після того, як порвав зі смертежерами; Сіріусів брат Реґулус, пригадую, протримався всього кілька днів.

— Може, — насупилася місіс Візлі, — поговоримо про щось інше?

— Ремусе, а ти чув про Флореана Фортеск’ю? — поцікавився Білл, якого частувала вином Флер. — Того чоловіка, що мав…

— …кафе-морозиво на алеї Діаґон? — втрутився Гаррі. відчувши неприємну порожнечу в грудях. — Він завжди пригощав мене морозивом. Що з ним сталося?

— Його викрали, судячи з вигляду його закладу.

— Чому? — запитав Рон, а місіс Візлі гостро зиркнула на Білла.

— Хтозна. Щось їм, мабуть, не сподобалося. Добрий був чолов’яга, цей Флореан.

— Якщо вже ми згадали алею Діаґон, — додав містер Візлі, — то містер Олівандер теж, здається, зник.

— Майстер чарівних паличок? — перелякано спитала Джіні.

— Він. Майстерня порожня. Слідів боротьби нема. Ніхто не знає, пішов він добровільно чи його викрали.

— А де ж люди братимуть палички?

— Звернуться до інших майстрів, — сказав Люпин. — Проте Олівандерові були найкращі, тож якщо він тепер у їхніх лапах, то для нас це не найліпший поворот подій.

На другий день після цього доволі похмурого дня народження з Гоґвортсу прибули листи та перелік підручників. Гаррі отримав несподівану новину: його обрали квідичним капітаном.

— Тепер ти маєш однаковий статус зі старостами! — зраділа Герміона. — Можеш користуватися нашим спецтуалетом і таке інше!

— Ото! Пригадую, коли такий був у Чарлі, — захоплено розглядав капітанський значок Рон. — Гаррі, це круто, тепер ти мій капітан… якщо візьмеш мене знову в команду, ги-ги…

— Мабуть, більше не можна тягти з поїздкою на алею Діаґон. раз ви це все отримали, — зітхнула місіс Візлі, переглядаючи перелік Ронових підручників. — Вирушимо в суботу, якщо татові знову не доведеться мчати на роботу. Без нього я не поїду.

— Мамо, невже ти думаєш, що Відомо-Хто ховається за книжковою полицею у «Флоріш і Блотс»? — захихотів Рон.

— А Фортеск’ю й Олівандер поїхали відпочивати, так? — миттю завелася місіс Візлі. — Якщо ти вважаєш, що заходи безпеки не варті виїденого яйця, то залишайся тут. Я й сама все для тебе куплю…

— Ні, я поїду, хочу бачити крамничку Фреда й Джорджа! — поспіхом сказав Рон.

— То краще подумай про свою поведінку, юначе, щоб я не вирішила, що ти ще не дозрів їхати з нами! — сердито буркнула місіс Візлі, а тоді схопила сімейний годинник, усі дев’ять стрілок якого й далі вказували на позначку «смертельна небезпека», й поклала його на купу щойно випраних рушників. — Це стосується і повернення в Гоґвортс!