Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Не знаю, — знизав плечима Гаррі. — Гірших за Амбриджку бути не може.
— Я знаю ще гіршу за Амбриджку, — пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра. — Привіт, Гаррі.
— Що з тобою? — здивувався Рон.
— Це все вона, — буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі. — Я від неї скоро здурію.
— А що вона тепер зробила? — співчутливо поцікавилася Герміона.
— Та так зі мною говорить… наче мені три рочки!
— Я знаю, — Герміона стишила голос. — Вона цікавиться лише собою.
Гаррі був приголомшений, що Герміона так відгукується про місіс Візлі, й тому чудово зрозумів Рона, коли той сердито кинув:
— Ви можете хоч на п’ять секунд дати їй спокій?
— О, давай, захищай її, — огризнулася Джіні. — Ми знаємо, що ти нею захоплений.
Ці слова якось не пасували до Ронової матері; відчуваючи, що він чогось не розуміє, Гаррі запитав:
— Про кого це ви?…
Відповідь на своє запитання він одержав, ще й не договоривши. Двері спальні знову рвучко відчинилися, й Гаррі інстинктивно з такою силою смикнув на себе ковдру, що Герміона й Джіні попадали з ліжка. У дверях стояла дівчина такої запаморочливої вроди, що в кімнаті раптом наче забракло повітря. Висока й струнка, з довгим білявим волоссям, вона, здавалося, випромінювала легеньке сріблясте сяйво. А довершувала це досконале видіння важка таця зі сніданком в її руках.
— ’Аггі, — вимовила вона гортанним голосом. — Тсе бульо дюже довго!
Дівчина переступила поріг і пішла до нього, за нею дріботіла сердита місіс Візлі.
— Не треба було брати тацю, я й сама віднесла б!
— Тсе бульо не вашко, — сказала Флер Делякур, ставлячи тацю Гаррі на коліна, а тоді нахилилася й поцілувала його в щоку: він відчув, як палає те місце, якого торкнулися її вуста. — Я так готіла його батшити. Пам’ятаєш мою сестгу, Ґабгіель? Вона не пегестає говогити пго ’Аггі Поттега. Вона буде гада побатшити тебе знову.
— О… то вона теж тут? — прохрипів Гаррі.
— Ні-ні, дугненький, — дзвінко розсміялася Флер, — я казала пго наступне літо, коли ми… то ти не знаєш? — її великі сині очі округлилися й вона докірливо глянула на місіс Візлі, котра почала виправдовуватися:
— Ми просто ще не встигли йому сказати.
Флер знову повернулася до Гаррі, тріпнувши своїм сріблястим волоссям, аж воно хльоснуло місіс Візлі по обличчю.
— Ми з Біллом збигаємося одгушитись!
— Он як, — пробелькотів Гаррі. Він не міг не помітити, що місіс Візлі, Герміона й Джіні уникають дивитися одна одній у вічі. — Ого. Е-е… поздоровляю!
Вона нахилилася й знову його поцілувала.
— Білл загаз дюже зайнятий, багато пгацює, а я пгацюю на півставки в Ґгінґотсі, шоб поліпшити свій вімова, тому він запгосив мене на кілька днів сюди, шоб кгашче зазнайомитися з його годиною. Я так згаділа, коли потшула, шо ти пгиїдеш… тут нічого гобити, хіба шо любиш кугей чи куховагити! Ну… смашного тобі, ’Аггі!
На цих словах вона граціозно крутнулася й випливла з кімнати, тихенько причинивши за собою двері.
Місіс Візлі прошипіла щось схоже на «пхи»!
— Мама її ненавидить, — спокійно повідомила Джіні.
— Неправда! — сердито заперечила місіс Візлі. — Просто я вважаю, що вони поспішили з заручинами!
— Вони вже рік знайомі, — втрутився Рон, що, ніби причмелений, не зводив очей із зачинених дверей.
— Хіба це довго! Я, звісно, розумію, чому так сталося. Усе через непевність, пов’язану з поверненням Відомо-Кого, бо люди думають, що завтра їх може не стати, тому й поспішають з усілякими рішеннями, над якими раніше поміркували б. Так само було й під час його попередньої могутності — люди тікали зі своїми коханими світ за очі…
— А серед них і ви з татом, — хитро додала Джіні.
— Це так, але ми з батьком чудово пасували одне одному, навіщо нам було чекати? — заперечила місіс Візлі. — Тоді як Білл і Флер… ну… що вони мають спільного? Він працьовитий, практичний, а вона…
— Корова, — підказала Джіні, киваючи головою. — Але Білл не такий уже й практичний. Він же спеціаліст зі зламувань проклять і любить пригоди, любить ефектність… думаю, саме тому він і волочиться за Флегмою.
— Не називай її так, Джіні, — розсердилася місіс Візлі, а Гаррі з Герміоною розреготалися. — Ну, мені вже треба йти… їж, Гаррі, яєчню, поки тепла.
Вона вийшла. Ронове очманіння не миналося; він сіпав головою, наче пес, що намагається струсити воду з вух.
— Хіба до неї не можна звикнути, живучи в одному домі? — спитав Гаррі.
— Воно-то так, — погодився Рон, — але коли наштовхуєшся на неї несподівано, як оце зараз…