Гаррі Поттер і напівкровний принц

У Гаррі стислося серце. От і до Сіріуса добралися. Він схопив виделку й почав закидати в рота яєчню, щоб у розмову не втягли і його.

— Тонкс і Сіріус майже не знали одне одного! — вигукнув Рон. — Сіріус просидів в Азкабані пів її життя, а до того їхні родини навіть не зустрічалися…

— Не в тому річ, — заперечила Герміона. — Вона вважає, що винна в його смерті!

— Чого це? — не зміг стриматися Гаррі.

— Бо це вона билася з Белатрисою Лестранж. Мабуть, відчуває, що якби тоді її перемогла, то Белатриса не змогла б убити Сіріуса.

— Це дурість, — сказав Рон.

— Це почуття вини з боку того, хто вижив, — сказала Герміона. — Я знаю, що Люпин намагався її заспокоїти, але вона й досі в депресії. Їй навіть її метаморфомагія не вдається!

— Що?…

— Не може змінювати собі зовнішність, як звикла, — пояснила Герміона. — Мабуть, на її дар вплинув шок.

— Я й не знав, що таке могло статися, — здивувався Гаррі.

— Я теж, — зізналася Герміона, — але, мабуть, якщо перебувати в стані сильної депресії…

Знову відчинилися двері і з’явилася голова місіс Візлі.

— Джіні,— прошепотіла вона, — іди вниз, допоможи приготувати обід.

— Я ж розмовляю з людьми! — обурилася Джіні.

— Хутко! — додала місіс Візлі й пішла.

— Вона мене кличе тільки тому, що не хоче залишатися з Флегмою! — сердито буркнула Джіні. Тріпнула довгим рудим волоссям, дуже вдало перекривляючи Флер, і пішла штучною ходою, піднявши руки над собою, наче балерина.

— Вам усім теж раджу швиденько йти вниз — додала вона, виходячи з кімнати.

Гаррі скористався тимчасовою мовчанкою, щоб доїсти сніданок. Герміона роздивлялася Фредові з Джорджем коробки, час від часу нишком поглядаючи на Гаррі. Рон, частуючись Гарріною грінкою, й далі замріяно дивився на двері.

— А це що таке? — запитала Герміона, тримаючи щось схоже на маленький телескоп.

— Не знаю, — відповів Рон, — але якщо Фред і Джордж залишили його тут, то він, мабуть, ще не готовий для крамнички жартів, тому будь обережна.

— Твоя мама казала, що крамничка процвітає, — згадав Гаррі. — Казала, що у Фреда з Джорджем виявився справжній діловий нюх.

— Це ще м’яко сказано, — мовив Рон — Вони гребуть ґалеони лопатами! Не дочекаюся, щоб глянути на цю крамничку. Ми ще не були на алеї Діаґон, бо мама каже, що для додаткової безпеки з нами має піти тато, який зараз страшенно зайнятий на роботі, але там має бути класно.

— А як там Персі? — поцікавився Гаррі (третій за віком Ронів брат був у родині білою вороною).— Чи він уже розмовляє з твоїми батьками?

— Нє-а, — відповів Рон.

— Але ж він знає, що твій тато мав абсолютну рацію щодо повернення Волдеморта…

— Дамблдор каже, що людям значно легше прощати помилки інших, ніж їхню правоту, — втрутилася Герміона. — Я чула, Роне, як він це казав твоїй мамі.

— Хто ще, крім Дамблдора, казатиме такі божевільні речі, — стенув плечима Рон.

— Цього року він даватиме мені приватні уроки, — сказав, ніби між іншим, Гаррі. Рон ледь не вдавився грінкою, а Герміона охнула.