Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі «на добраніч», одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись він перевернувся на бік і одразу заснув.

Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло.

Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.

— Шотуттаке?

— А ми й не знали, що ти вже тут! — прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.

— Роне, не бий його — у дівчачому голосі чувся докір.

Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап’яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.

— Усе кльово?

— Краще не буває, — Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку — А в тебе?

— Непогано, — Рон підтяг картонну коробку й сів на неї. — Коли ти тут з’явився? Мама оце аж зараз нам сказала!

— Десь о першій ночі.

— А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?

— Як завжди, — відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка. — Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?

— Ой, та зі мною все добре, — сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.

Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:

— А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?

— Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, — закотив очі Рон. — То що там відбувалося?

— Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.

— Ой, не треба понтів — скривився Рон. — Ти ж десь був з Дамблдором!

— Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.

— А-а, — Рон був помітно розчарований. — А ми думали…

Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.

— …ми так і думали, що нічого цікавого.

— Та невже? — пирхнув Гаррі.

— Так… так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?

— Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину, — пояснив Гаррі. — Що з тобою, Герміоно?

Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.

— Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?