Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
Це був Риткин голос, а це означало, що вона прокинулась. — Це Ахадов, мій улюблений поет. А ти будеш думати про мене весь день, Антоха? Я про тебе буду, і не тільки день, а все життя, адже тепер ми будемо завжди разом, чи не так? Ну чого ти мовчиш?
А я тільки знизав плечима і заплющив очі. Напевно, так і буде, якщо я не знайду Інгу. Але все йшло до того, що знайти її мені ставало все складніше і складніше. Тим паче, схоже було на те, що вона сама уникала зустрічі зі мною. Ці її слова нібито «…ніколи вона не зв'яже життя з бешкетником та розбишакою…» назавжди застрягли в моїй пам’яті, і постійно нагадували про це. Але я ж змінився! Мені хотілося кричати про це, аби вона почула, але вона не могла почути, як би я не кричав. Бо не було її зараз поблизу. Я думав про Інгу, а лежав в одному ліжку з абсолютно голою Риткою. Я просто лежав з заплющенми очима і намагався не чути і не бачити нічого. Я розумів, що Ритка вже не відпустить мене нікуди, і що ми, хочу я того чи ні, тепер точно будемо разом. Вона домоглася свого. А я все одно думав про Інгу, про те, як вона грала Моцарта, про те, як вона грала Бітлз, про те, як вона могла сміливо виступити проти Ритки, і про те, як вона повелася на Риткіне «підемо покуримо…» З іншого боку, думав я, Ритка — це ж не найгірший варіант. Те, що у мене до неї немає ніяких почуттів, так це не важливо. Вона була красунею, відмінницею, прекрасним музикантом і активісткою. Про неї мріяла вся наша школа і весь наш район, а вона вибрала мене. Тож, може, так і повинно було статися? Можливо, і не дарма зникла Інга, давши дорогу Ритці і нашим з нею відносинам. А ще, напевно, зовсім непогано, мати поруч з собою таку жінку, у якої батько не вилазить із закордонних поїздок.
— Ну, і чого ти мовчиш? Ти ж не спиш, я це відчуваю. — Ритка була наполегливою, і у мене не було сенсу більше прикидатися, і я розплющив очі.
Її обличчя було в десяти сантиметрах від мене, її сині-сині очі дивилися прямо на мене з якоюсь ще не знайомою мені іскоркою…
У той день ми до вечора не вилазили з ліжка. Це був день, за який я втомився більше, ніж на ковзанці, чи, навіть, більше, ніж після двадцятикілометрової пробіжки. Ввечорі, коли сили в мене вичерпалися остаточно, я вирішив збиратися додому. Ритка лежала на боці, підперши голову рукою, і дивилася як я одягаюся, потім тихо сказала:
— Будеш виходити, просто прикрий двері. — уже у під’їзді, перед тим, як зачинити двері, я почув з кімнати «Я кохаю тебе…». Я почекав секунду, зачинив двері і пішов додому.
Прийшовши додому, я хотів зателефонувати Ритці, але біля телефону лежала записка «Терміново передзвони Марині Вікторівні». І я передумав телефонувати Риті і набрав номер Марини Вікторівни.
— Ти де пропав? — одразу запитала Марина. — Ми тебе всюди шукали, а ти зник кудись. Батьки сказали, що ти у друзів, а у яких вони не знали.
— Доброго вечора, Марино Вікторівно. А навіщо Ви мене шукали? — запитав я.
— Привіт. Чого-чого… Тут, просто була у нас в школі сьогодні одна людина з консерваторії, це мій викладач. Ми з ним говорили про тебе. Я йому розповідала, що ти такий унікальний і досяг таких успіхів за якихось три-чотири місяці, а він мені не повірив, і сказав, що хоче тебе послухати, а тебе не було ніде. Так, де ти пропадав?
— Ну, Вам же сказали, що у друзів. Ми вирішили на вихідних відпочити разом. — збрехав я з роздратуванням. Чомусь мені не хотілося зараз ні з ким спілкуватися. Мені хотілося закритися в своїй кімнаті, включити якусь касету і просто відпочити від усіх, від Рити, від Марини, від батьків і, найголовніше, від себе. Після всього, що сталося вчора вночі у Рити, у мене на душі залишився якийсь неприємний осад. Я не можу сказати, що мене мучила совість, ні, це було щось зовсім інше. Я просто зрозумів, як мені по-справжньому не вистачає Інги. Мені було боляче і прикро від того, що я тоді, на дачі, не сказав того, що повинен був сказати про свої почуття. Я ненавидів себе за ту слабкість, яка взяла верх над моїми почуттями і дозволила відпустити Інгу.