Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
— Непогана історія. — промовив я. — Більше схожа на анекдот або на казку. Чи це черговий сценарій для якогось чергового серіалу?
— Ви можете не вірити, звичайно. Але, історія на сто відсотків правдива, ну хіба що за винятком острова Кото. Але це і не важливо. Суть в могутності жінки. Якщо жінка щось замислить, то Ви її все одно не зупините. Це я Вам офіційно заявляю. Так, мало того. Це лише одна історія, а їх у мене в житті було дуже багато. Але, на даний момент поки що вистачить, можливо, я напишу книгу зі своїми історіями, а, може, і не напишу.
— Так, що це виходить? — сказав я, намагаючись повірити в те, що він розповів. — Що та жінка, яка в літаку сиділа поруч з моєю дружиною і є та сама Олена, яка організувала революцію на маленькому острові? Нічого собі…
— Ну так, це вона. Моя дружина Олена, я Вас з нею обов'язково познайомлю. А, Ви кажете, що в літаку вона сиділа поруч з Вашою дружиною? Та симпатична дама — це Ваша дружина? — здивувався Нік.
— Безумовно, а я Вам, хіба не говорив? Тоді я Вас теж познайомлю, коли її попустить.
— В якому сенсі, попустить? — перепитав Нік здивовано.
— Так ми теж трохи посварилися… три дні тому, коли летіли сюди. Вона ще і досі ображена на мене.
— Три дні тому? — здивовано вигукнув Нік і похитав головою. Три дні навіть моя б не витримала, та й три дні це багато. Жінка три дні без контролю — це небезпечно.
— Це Ваша дружина небезпечна без контролю, а моя вже ні, хоча в молодості була ще та штучка. — відповів я і оглянув зал навколо нас, намагаючись знайти свою дружину.
— Що, дружину шукаєте? Та, не переймайтеся так, я їх разом з моєю бачив в «Duty free». Так що не переживайте, не загубляться. Хоча, якщо вони в «Duty free», то може і варто переживати.
— Чого це? — запитав я.
— Ну, як чого? Там Віскі дешеве. — сказав Нік і засміявся.
Тут оголосили посадку на наш рейс, і ми потягнулися до виходу. По дорозі Нік запитав:
— А ви через що посварилися? Щось серйозне?
— Та яке там серйозне, — відповів я. — Хоча, вона вважає, що серйозне, а я взагалі не розумію в чому справа. Розповісти? Може, Ви мені щось і проясните в цій ситуації.
— Та Ви ще питаєте! — пожвавішав Нік. — Звичайно, розповідайте. Сподіваюся, буде щось інтригуюче?
— Ну, не знаю, це Вам вирішувати, інтригуюче чи ні. Ну, зрештою, прилетіли ми до Парижу три дні тому, взяли таксі, поїхали в готель, я залишився відпочивати перед репетицією, а дружина моя вирішила прогулятися Парижем, дуже вже вона любить це місто. Увечері ми домовилися зустрітися в ресторані. Я сиджу, чекаю, замовив шампанське, собі замовив дещо з італійської кухні, бо я не можу їсти їх слимаків, а дружині суші — вона їх просто обожнює. Я їй завжди кажу, що тільки пінгвіни їдять сиру рибу, а вона називає мене примітивним та неосвіченим дурнем. Ну сиджу, чекаю. І тут вона заходить в зал з супроводі адміністратора ресторану. Раптом вона зупинилася посеред залу, почала озиратися, хоча мене побачила одразу. Я теж подивився на всі боки, але нічого і нікого не помітив. Вона підійшла і сіла не навпроти мене, а поруч, на сусідній стілець. Сіла якось боком, ногу на ногу закинула. Плаття коротке, червоне, в очі кидається. Ми це плаття з нею купили в минулу поїздку до Франції. А вона сидить і так загадково на мене дивиться і каже: «О! Ти суші замовив! Який ти молодчинка!» Ну так, молодчинка, думаю, теж мені подвиг, я ж завжди їй суші замовляю, а сам не можу зрозуміти, до чого вона веде. А потім вона мені і каже: «А ти нічого не помічаєш?» Я подумав трохи, подивився на неї, потім на всі боки і кажу: «Ти що, зачіску зробила?» Вона в одну секунду змінилася в обличчі, посмішка кудись зникла, сама раптом зітхнула, повернулася до столу і сказала: «Давай вже вечеряти, чи що? Наливай своє шампанське». Я намагався якось розрядити обстановку, якісь історії розповідав, а вона не слухала, сиділа сумна, на мене навіть не дивилася. Коли доїли десерт з чаєм, вона сказала незрозумілу мені фразу: «Наф Наф, двісті євро…» Повільно встала з-за столу і пішла до виходу з ресторану. Ось з того моменту вона зі мною практично не розмовляє. При чому тут Наф Наф? Ще б про Ніф Ніфа б згадала. А чого Ви смієтеся? — я помітив посмішку на обличчі Ніка, видно було, що ця історія його явно розвеселила.