Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
— Ти чого нервовий такий? Я тебе образила чимось? — спитала Марина.
— Ні, Марино Вікторівно, Ви тут ні до чого, просто втомився. Ви знаєте, добре, що ми не перетнулися з Вашим викладачем, бо я ще не готовий показувати людям, як я граю. Я вважаю, що ще рано. А хто хоче послухати, нехай приходить на наш шкільний концерт до Дня вчителя. Ми там з Ритою гратимемо дует.
— У вас в школі концерт? І ти мовчав? Ти — редиска! — вигукнула Марина Вікторівна, вже забувши про свого консерваторного викладача. — І Ви готуєтеся без мене? Чому не попросили у мене допомоги? Хоча, я розумію…
— Ну так, все через Ритку. Я пропонував їй, щоб Ви з нами позаймались, але вона навідріз відмовилася. Не ображайтеся, Марино Вікторівно. Ну, Ви ж її знаєте, вона просто завжди така.
— Гаразд, проїхали, на концерт то хоч запросите? — запитала вона.
— Звичайно, я як раз збирався Вам сьогодні сказати, в суботу, у нас в школі. Приходьте обов'язково і можете запросити свого викладача з консерваторії, хоча я думаю, що він нічого нового тут не побачить.
Ми попрощалися, а я закрився в кімнаті, і, не вмикаючи світла, включив магнітофон. З динаміків лилися слова Елвіса Преслі:
«Та що ж це таке!» — подумав я і вимкнув магнітофон. Мені не хотілося ні думати про кохання, ні читати, ні слухати пісні з такими душевними текстами. І я не помітив, як заснув.
Тиждень пролетів непомітно. Після уроків ми щодня репетирували у Ритки, поки її батьки були на роботі. Ми хотіли зробити сюрприз для всіх, тому вирішили не грати в школі. У музичній школі ми теж працювали лише над програмними завданнями. Риті я навіть не розповідав про нашу з Мариною розмову. Знаючи Риткине ставлення до Марини Вікторівни, і розуміючи, що, якби вона дізналася про те, що я розкрив наш секрет, то вона би мені таке влаштувала…
Концерт був досить довгим, виступали і молодші класи, і старші, ставили сценки, співав хор, читали вірші, навіть танцювали. Ми грали наприкінці концерту.
Грали ми добре, навіть, дуже добре. Я б навіть сказав, що так добре ми не грали ще жодного разу. По реакції залу було видно, що всім цікаво було слухати, а це головний показник для музиканта. Нам вдалося зачарувати публіку. Багато вчителів, які звикли бачити в мені зірви-голову, не могли собі навіть уявити такого, що найзапекліший шкільний розбишака грає Баха, Вагнера і Чайковського. Але так було, і потихеньку всі до цього почали звикати.
Після концерту почалася дискотека, але Рита запропонувала втекти і не залишатися ввечері в школі. Батьки її в черговий раз залишилися ночувати на дачі, і ми знову пішли до Рити додому. Всю дорогу ми мовчали. Здавалося б, що треба радіти успіху, але настрою у мене не було, та й по Ритці було видно, що її щось пригнічувало. Ми йшли погано освітленим сквером, загрібаючи ногами листя. Не знаю, про що тоді думала Рита, але мої думки були знов про Інгу. Я думав, що з часом я зможу забути її, але чим більше ми віддалялися в часі від того нашого останнього вечора на дачі, тим ставало сумніше.
— Антон. — перервала тишу Рита. — Ти мені скажи, тільки чесно. Ти мене, взагалі, як сприймаєш? Хто я для тебе?
— Рито, ну ти чого? — не піднімаючи голови, запитав я.
— Ні, ти мені просто дай відповідь, хто я для тебе? Є багато варіантів, я тобі допоможу, наприклад: просто однокласниця, подруга, з якою можна непогано провести час, тепер ще й компаньйон по дуету. А, може просто коханка? Що вибираєш?
— А інших варіантів немає?
— Слухай, ти що, знущаєшся? Я ж бачу, що я для тебе нічого не вартую. Чим би ми не займалися, в школі, на репетиціях, на пікніках чи коли просто гуляємо парком або сидимо в кафе, навіть в ліжку, ти не зі мною, ти постійно десь літаєш, про щось думаєш. Ну, ось скажи, ти ж не про мене думаєш. Антон, я також людина, мені також хочеться звичайного людського тепла. Я тільки роблю вигляд, що все добре, що мене все влаштовує в наших стосунках, але ти навіть не уявляєш, що твориться у мене на душі. Іноді мені хочеться просто волати від безсилля, іноді хочеться вистрибнути з вікна. Я ж закохалася в тебе ще в п'ятому класі, коли ви виграли першу гру серед ЖЕКів міста. Я думала, що в дванадцять років любові не буває, і що все це пройде, але нічого не пройшло. Навпаки, з кожним днем ти ставав для мене кимось особливим, я ставила тебе вище за інших. Ти навіть не уявляєш, як сильно ти відрізняєшся від інших. Бо вони ж ніхто в порівнянні з тобою. Я готова для тебе зробити все, я була готова кинути музику, коли в ту дачну ніч ти сказав такі слова.