Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
Не дивлячись на те, що вісім років школи я практично не вчився, дев'ятий і десятий клас принесли мені хороші результати в атестаті. Наближалися випускні іспити і наш випускний вечір. Але, у нас з Ритою мала відбутись ще одна подія. Нас чекав дуже відповідальний концерт-конкурс молодих виконавців. Всі нас вмовляли грати сольно, але ми вирішили виступити дуетом, бо Ритка сказала, що тепер і в житті, і в музиці у нас не буде соло, і все, що ми будемо робити, ми будемо робити тільки разом. Я не чинив опору. Мені, тоді, чомусь в одну мить стало все одно, виграємо ми, чи ні. Я, навіть не думав про те, куди поступати після школи, за мене, точніше, за нас все вирішила Рита. Вона вирішила пов'язати своє життя з музикою і бачила нас тільки студентами консерваторії.
На конкурс Рита вибрала «дует для скрипки з фортепіано» Стравінського. Твір був складним, хоча нічого особливого я в ньому не бачив, але сперечатися не хотілося. Марина Вікторівна пропонувала інші твори, але Ритка лишалась при своїй думці. Хоча, думав я, яка різниця що грати, головне, як. А грати в нас виходило дуже добре. За жеребкуванням нам випало грати першими. Рита не любила грати першою, але я її заспокоював, казав, що ми і так кращі і нема чого переживати. Як я і припускав, зіграли ми ідеально, зал сприйняв нас тепло і довго не відпускав зі сцени. У фінал ми потрапили без будь-яких проблем, але якоїсь радості у нас не було. Увечері, коли ми сиділи в кафе, до нас підійшла Марина. По виразу обличчя Рити я зрозумів, що вона не дуже задоволена її появою.
— Антоне, Рито, привіт. — весело привіталась вона.
— Доброго вечора, Марино Вікторівно. — відповів я за нас двох, Ритка просто кивнула головою.
— Я ось що хотіла Вам сказати. Ну, ви і самі знаєте, що ви сьогодні були кращими, але завтра фінал. Ваші конкуренти підготували якийсь сюрприз, так що будьте готові.
— Марино Вікторівно, — сказала Рита, — а, навіщо Ви нам це говорите? Що може змінитися за ніч? Ми як вміємо грати, так і граємо, до ранку краще грати ми не станемо. Тому, не нагнітайте обстановку. — вона зробила паузу, надпила через трубочку свій коктейль і продовжила. — Як зіграємо, так і буде, зрозуміло? Чи Ви ще щось хотіли сказати, а, Марино Вікторівно?
— Рито, ну ось чому ти так? Хіба я тобі хоч колись щось зробила погано? Хіба я не сиділа з тобою ночами перед конкурсами і виступами? Ось, поясни, чому ти так з людьми? Навіть справа не в тім, що я старша за тебе, що я викладач, давай уявимо, що я просто твій ровесник, і ти мені зараз скажеш все, що тобі в мені не влаштовує. Просто, Рито, повір, вже два роки ми живемо з тобою як в різних світах. А мені не хочеться цього. Тоді, два роки тому, я думала, що це в тебе просто так проявляється перехідний вік, але зараз, коли тобі вже сімнадцять, я думаю, що ми можемо говорити на рівних. А, щоб все було по-чесному, я пропоную перейти на «ТИ». Без шампанського і «брудершафту», у вас же завтра виступ, а ось після концерту я Вас запрошую до себе додому, у мене для вас є сюрприз. Ну то як?
— Ну, я навіть не знаю, Марино Вікторівно. Якось незвично, хоча дуже приємно. — знову за нас двох відповів я, Ритка сиділа і дивилася у вікно, вдаючи, що це її це не стосується. — Марино Вікторівно, давайте я Вам зараз дещо розповім і проясню. А Рита, якщо захоче, то потім мене вб'є, якщо я скажу щось не те, ти не проти, Ритуль?
— Та, роби, як вважаєш за потрібне, тебе, хіба зупиниш? — промовила Ритка, не повертаючи голови.
— Коротше, пам'ятайте те літо, коли ми познайомилися? Коли Ритка, нібито «застукала» нас з Вами в музичній школі за чаюванням. Ви тоді намагалися їй пояснити, що ми робили насправді і чим займалися. Ми потім довго з нею говорили на цю тему. І, вона начебто все зрозуміла і повірила, але в підсвідомості або, навіть, в свідомості у неї сидить одна думка, яка псує всі наші з Вами стосунки. Вона до цих пір впевнена, що у нас з Вами роман.
— У нас з Антоном? Рито, ти що, дійсно, так думаєш? — не змогла стримати сміху Марина. — Ритко, дурненька, це правда? Ти думаєш, що ми з Анотном?…
— Ну, не роман, добре, але між вами все одно щось є, я відчуваю це і знаю. Я не можу пояснити, що саме мене турбує, але ця тривога постійно живе в мені. Якось був період, що я трохи заспокоїлась, але в минулому році на концерті у нас в школі я побачила Вас в залі, я бачила, як Ви дивилися на Антона. Так, Ви дивилися лише на нього, а на мене навіть не глянули, а потім я почула частину Вашої розмови з нашої Мері Попінс.
— З Мері Попінс? — здивовано запитала Марина. — Це хто?