Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Князь Станіс ще перебував у дорозі, але його передовий полк з’явився ще дві ночі тому, за нового місяця. Коли Король-Берег прокинувся, то побачив розмаїття наметів та прапорів. Санса чула, що людей там було п’ять тисяч — майже стільки ж, скільки золотокирейників у місті. Над ними майоріли червоні та зелені яблука дому Фосовей, черепаха Естермонтів, лис у квітах Флорентів. Очолював передовий полк пан Гвияр Моріген — уславлений південський лицар, якого тепер кликали Гвияр Зелений. На прапорі його летів гайворон, простягаючи чорні крила на тлі буремно-зеленого неба. Та схвилював місто не він, а блідо-жовті прапори, за якими на вітрі стриміли довгі загострені хвости, схожі на язики полум’я. Замість добре знаного княжого герба вони несли на собі знак самого бога: палаюче серце Господа Світла.
— Коли прийде Станіс, він матиме вдесятеро більше людей, ніж Джофрі. Так усі кажуть.
Донтос стиснув їй плече.
— Скільки в нього війська, нічого не важить, мила дівчино, поки воно на тому березі річки. А без кораблів Станіс річку не подолає.
— Він має кораблі. Більше, ніж Джофрі.
— Від Штормоламу пливти неблизько. Флот мусить подолати Масеїв Гак, пройти крізь Гирло, перетнути Чорноводну затоку. Може, ласкою богів вони втраплять у шторм, який змете їх з лику моря. — Донтос обнадійливо посміхнувся. — Вам нелегко, я знаю. Мусите потерпіти, дитино. Коли мій друг повернеться до міста, ми матимемо наш корабель. Вірте у свого Флоріана і спробуйте не боятися.
Санса втиснула нігті у долоні. Живіт їй судомило зі страху, і щодня дедалі гірше. Уві сні її переслідували жахіття того дня, коли відпливла у Дорн принцеса Мирцела. Темна задуха змушувала Сансу прокидатися серед ночі, хапаючи повітря. Вона чула, як на неї верещать люди — верещать без слів, наче тварини. Її оточили, затиснули, кидали бруд і всяку гидоту, намагалися стягти з коня, і зробили б щось гірше, якби Хорт не прорубав до неї собі дорогу. Верховного септона того дня розірвали на шматки, а панові Арону розтрощили голову каменем. А він каже: «спробуйте не боятися»!
Боялося все місто — Санса сама бачила з замкових мурів. Міщани ховалися за зачиненими віконницями, засували двері, наче це мало їх врятувати. Останнього разу, коли Король-Берег здався ворогові, ланістерівці досхочу грабували, гвалтували, різали людей сотнями, хоча місто саме відчинило браму. Цього ж разу Біс намірився дати бій. А місто, яке опирається, не може чекати на найменшу милість.
Донтос тим часом базікав далі.
— Якби я досі був лицарем, то мусив би вдягти броню та стати на мурах поруч з іншими. Я маю цілувати королю Джофрі ноги й лити сльози дяки за свій нинішній стан.
— Якщо ви подякуєте йому за те, що стали блазнем, то він вас знову зробить лицарем, — буркнула Санса.
Донтос гигикнув.
— Моя Жонкіль — розумна дівчинка, чи не так?
— Джофрі та його мамця кажуть, що я дурепа.
— Хай кажуть. Так воно безпечніше, мила моя. Королева Серсея, Біс, пан Варис та їм подібні — всі вони дивляться один на одного хижим оком, платять шпигунам наліво й направо, аби взнати, хто що робить. Але нікому нема діла, що робить, приміром, дочка пані Танди, чи не так? — Донтос прикрив рота рукою і відригнув. — Хай вас боги бережуть, моя маленька Жонкіль.
Він вже починав пускати сльозу. Від вина з ним таке траплялося.
— А тепер подаруйте вашому Флоріанові цілуночок. На щастя.
Донтос хитнувся у її бік. Санса ухилилася від слинявих плямкаючих вуст, легенько поцілувала його у неголену щоку і побажала доброї ночі.
Щоб не плакати, вона зібрала усі сили, які ще мала. Останнім часом вона забагато плакала і сама знала, що так не годиться, але вдіяти нічого не могла — сльози текли самі, інколи з найменшого приводу, і ніщо не могло їх стримати.
Підйомний міст до Маегорового Острогу ніким не охоронявся. Біс переставив більшість золотокирейників на міські мури, а лицарі Королегвардії мали важливіші обов’язки, ніж бігати цуциками в неї по п’ятах. Санса могла вільно ходити, куди схоче, аби не виходила з замку. Та їй, власне, нікуди й не хотілося.
Санса перетнула сухий рів з грізними залізними шпичаками і пішла вгору вузькими гвинтовими сходами. Але коли досягла дверей своєї опочивальні, то не мала сил увійти. Самі стіни кімнати змушували її почуватися, наче в пастці; скільки не відчиняй вікно, а дихати, здавалося, не було чим.