Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Джон гадав, що Ігритта спробує втекти, але вона стояла, чекала, дивилася на нього.
— Ніколи не вбивав жінку, ге?
Коли Джон хитнув головою, вона мовила:
— Ми помираємо так само, як чоловіки. Та ти не мусиш мене вбивати. Манс тебе прийме, я знаю. Є таємні стежки. Гави ніколи нас не зловлять.
— Я така сама гава, як вони, — мовив Джон.
Вона кивнула, наче здаючись.
— Ти мене спалиш… потім?
— Не можу. Дим хтось побачить.
— Воно-то так. — Вона здвигнула плечима. — Гаразд. Є й гірші місця для останнього впокоєння, ніж черево сутінькота.
Джон витяг Пазур з-за плеча.
— Хіба ти не боїшся?
— Уночі боялася, — визнала вона. — Та зараз сонце вже зійшло.
Вона відкинула волосся, щоб оголити шию, і стала на коліна.
— Рубай сильно та вірно, гайворон. Бо інакше повернуся і буду тебе лякати.
Пазур був коротший і легший за батьків Лід, але скутий з того самого валірійського булату. Джон торкнувся краю клинка, зважуючи, де має впасти удар. Ігритта затремтіла.
— Холодно, — мовила вона. — Давай вже швидше.
Джон здійняв Пазура над головою, міцно вхопивши обіруч. «Один удар, усією вагою тіла.» Подарувати їй швидку та чисту смерть — на це він спроможний, адже є сином свого батька. Хіба ні? Хіба не так?
— Ну ж бо! — заохотила його дівчина через мить. — Гей, байстрюче, не барися! Мені хоробрості надовго не стане.
Не відчувши удару, вона повернула голову і зиркнула на нього.
Джон опустив меча.
— Тікай, — пробурмотів він.
Ігритта витріщилася на нього.
— Негайно! — гримнув він, — поки до мене глузд не повернувся. Хутко!
Вона обернулася і хутко втекла.
Санса IV
Південне небо почорніло від диму, що піднімався від сотень віддалених пожеж і мацав брудними пальцями зірки на небі. На тому березі Чорноводної вогонь горів щоночі від обрію до обрію, а на цьому Біс випалив усе, що йому заважало: докові клітки та комори, домівки та бурдеї — геть усе за межами мурів міста.
Навіть у Червоному Дитинці повітря смакувало попелом. Коли Санса знайшла пана Донтоса у тиші божегаю, він спитав, чи не плакала вона.
— То від диму, — збрехала дівчина. — Адже горить пів-королівської пущі.
— Князь Станіс хоче викурити Бісових дикунів. — Донтос розгойдувався, поки казав, тримаючись рукою за каштан. Велика винна пляма псувала червоно-жовті кольори його блазенського вбрання. — Вони вбивають розвідників, плюндрують його обоз. І самі теж палять ліс. Допіру Біс казав королеві, що Станісові доведеться вчити коней їсти попіл, бо в лісі їм не лишиться жодної стеблини трави. Я сам чув. Блазнем я чую багато такого, чого ніколи не чув лицарем. Усі балакають так, наче мене поруч нема… — Він схилився ближче, дихаючи вином просто їй у обличчя. — …а Павук платить золотом за кожне слово. Гадаю, Місячок шепоче йому на вухо вже багато років.
«Він знову п’яний. Мій бідний Флоріан — ось як він себе називає. Справді вбогий. Та іншого не маю.»
— Чи правда, що князь Станіс спалив божегай у Штормоламі?
Донтос кивнув.
— Він склав велике багаття з дерев на приношення своєму новому богові. Його змусила червона жриця. Кажуть, тепер ним править саме вона — підкорила і тіло, й душу. А ще він присягнувся спалити Великий Септ Баелора, коли візьме місто.
— Хай палить. — Коли Санса вперше побачила Великий Септ з його мармуровими стінами та сімома кришталевими баштами, то подумала, що нічого гарнішого в світі не будували одвіку. Втім, тоді ще Джофрі не стяв голову її батькові просто на сходах Септу. — Я радо побачу, як він палає.
— Тихше, дитино, боги вас почують.
— Чого б це? Моїх молитов вони ніколи не чують.
— Чують! Адже вони послали мене, хіба ні?
Санса поколупалася у корі дерева. В неї паморочилася голова; її ледь не лихоманило.
— Так, послали. Але яка з вас користь? Ви обіцяли відвезти мене додому, а я досі тут.
Донтос попестив її по руці.
— Я побалакав з одним знайомим чоловічком, добрим другом мені… та й вам теж, панно. Він винайме швидкий корабель і повезе нас у безпечне місце, коли настане час.
— Кращого часу, ніж зараз, не буде! — наполягала Санса. — Адже скоро почнеться битва. Про мене всі забули. Я можу втекти, коли захочу!
— Ой, дитино, дитино, — захитав головою Донтос. — Так, з замку ми, може, і втекли б. Але міські брами стережуть краще, ніж будь-коли. До того ж Біс заборонив увесь рух річкою.
Він казав правду. Чорноводна була така порожня, якою Санса її ще не бачила. Усі пороми відвели до північного берега, а торговельні кочі та думбаси або втекли, або були відняті Бісом та перероблені для битви. Виднілися тільки королівські військові галери, що без упину гребли вгору та вниз течію, лишаючись на глибокій воді, й обмінювалися хмарами стріл зі Станісовими лучниками, розташованими на південному березі.