Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Вас надіслали видивлятися нас? — спитав Джон.
— Вас та інших.
Вуж зігрів руки над вогнем.
— Що там за пересувом?
— Вільний нарід.
— Скільки?
— Сотні й тисячі. Ти стільки й не бачив, гайвороне. — Вона всміхнулася. Зуби мала криві, але дуже білі.
«Та вона сама не знає, скільки.»
— Навіщо було приходити сюди?
Ігритта замовкла.
— Що таке є у Мерзляках, що ваш король забажав мати? Жити тут не можна, бо нема харчу.
Вона відвернула обличчя геть.
— Ви збираєтеся напасти на Стіну? Коли?
Вона витріщилася у вогонь, наче й не чула.
— Ти знаєш щось про мого дядька, Бенджена Старка?
Ігритта не зважала. Вуж зареготав.
— Якщо виплюне відкушеного язика, не кажи, що я тебе не попереджав.
Від скель відбилося довге переливчасте гарчання. Джон відразу впізнав сутінькота. Підвівшись, він почув і другого, ближчого. Тоді витяг меча, обернувся і дослухався.
— Вони не по нас, — мовила Ігритта. — Вони по мертвих. Кіт почує кров за десять верст. А коло тіла поратиметься, доки не зжере останню волокнину м’яса, ще й кістки потрощить, щоб поласувати мозком.
Джон чув, як харчуються коти, у відлунні на скелях, і непокоївся. Тепло вогню нагадало йому про втому, що просочилася аж до кісток. Але спати він не зважувався. Він узяв полонянку і тепер мав обов’язок її стерегти.
— То були твої родичі? — тихо спитав він. — Ті двоє, що ми вбили?
— Не більше, ніж ти.
— Я? — Він насупив брови. — Ти про що?
— Ти ж казав, що ти — зимосіцький байстрюк?
— Так.
— Хто була твоя мати?
— Якась жінка. Як і в більшості людей. — Хтось колись сказав йому ці слова. Він вже й забув, хто саме.
Вона знову посміхнулася, зблиснувши білими зубами.
— Вона ніколи не співала тобі пісню про зимову троянду?
— Я не знав своєї матері. І пісні такої не знаю.
— Її склав Бард Баель, — мовила Ігритта. — Він був Королем-за-Стіною колись давно. Увесь вільний нарід знає його пісні. Та може, ви там на півдні їх собі не співаєте.
— Зимосіч не на півдні, — заперечив Джон.
— На півдні. Усе, що за Стіною — для нас південь.
Про це Джон ніколи не замислювався.
— Гадаю, все залежить від того, де ти стоїш.
— Еге ж, — погодилася Ігритта. — І на чому.
— То розкажи мені, — попрохав Джон. До повернення Кворина лишалося ще багато часу. Оповідка допоможе не закуняти. — Хочу почути твою казку.
— Може, вона тобі не сподобається.
— Все одно радо послухаю.
— Яка хоробра чорна гава! — вишкірилася вона глузливо. — Ну гаразд. Колись давно, ще не ставши королем вільного народу, Баель був видатний наскочник.
Вуж пирхнув презирливо.
— Тобто горлоріз, злодій та гвалтівник.
— Тут теж все залежить від того, на чому ти стоїш, — відповіла Ігритта. — Тодішній Старк на Зимосічі хотів голову Баеля, та ніяк не міг його зловити, і від того дуже бісився. Одного дня з люті він назвав Баеля боягузом, який полює тільки на слабких. Коли про те дійшла звістка, Баель присягнувся провчити пихатого можновладця. Він видерся на Стіну, прокрався королівським гостинцем, увійшов до Зимосічі одного зимового вечора з цимбалами в руках і назвався Сигеріком зі Скагосу. Сигерік означає «облудник» старою мовою, якою розмовляли першолюди й досі розмовляють велетні.
— Хоч на півночі, хоч на півдні співців гаряче вітають коло кожного столу. Тому Баель їв хліб та сіль князя Старка і грав для нього біля панського престолу, поки не минула половина ночі. Він грав і старі пісні, й нові, які склав сам. А співав він так гарно, що коли скінчив, князь запропонував йому назвати собі будь-яку винагороду. «Я не прошу нічого, крім квітки», відповів Баель, «найкраснішої квітки у садах Зимосічі».
— А якраз тоді саме почали квітнути зимові троянди, і не було на світі квітки рідкіснішої та коштовнішої. Князь Старк послав челядь до своїх скляних садів і наказав зірвати задля нагороди співцеві найгарнішу з усіх троянд. Слуги виконали наказ. Але коли настав ранок, співець зник… а з ним зникла і юна діва, донька князя Брандона. Її ліжко знайшли порожнім, а в ньому — лише бліду блакитну троянду, яку Баель лишив на подушці, де лежала голова дівчини.
Джон ніколи не чув цієї казки.
— Який це має бути Брандон? Брандон Будівник жив у Вік Звитяжців, за тисячі років до Баеля. Був ще Брандон Палій, а перед ним його батько Брандон Корабельник, але…