Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
До ландо Таймо впряглися двоє гайдамаків на рудих жеребцях. Аглая, Парчевеький та командир «усусів» усілися і під ескортом сотні Репетюка рушили до міста — до комендатури.
Робітнича сотня, похиливши гвинтівки до землі, поволі колією верталась назад у депо. Знову чортів Петлюра став на дорозі з своїми гайдамаками! Скориставшись із всенародного повстання проти гетьмана, зіпершись на перевагу в цей час своїх збройних сил, гайдамаків та «січових стрільців», він прибирав владу до своїх рук. Точнісінько, як сімнадцятого року, коли народ повстав проти Тимчасового уряду Керенського, а Центральна рада за спиною повсталого народу проголосила себе владою на Україні… Отже, знову треба було ховати зброю до слушної години.
Робітники повертались в депо. Дехто сердито сміявся, але більшість понуро мовчала. Мовчав Шумейко, мовчав Тихонов, мовчав Козубенко. В віру, царя і отечество божився стрілочник Пономаренко.
З київської колії, з жовтизни туману в цю хвилину викотила дрезина. Вона під'їхала до гурту, і маховик спинився. На землю сплигнули Стах, Золотар, Піркес і Кашин. Козубенко з радісним криком кинувся до стільки часу не бачених дорогих товаришів. Шумейко теж звів руку для привітання. Але ще хтось п'ятий зостався лежати впоперек помосту дрезини під маховиком.
То була дівчинка з вихрастим жовтим волоссям. Вона лежала навзнак, горілиць. І між бровами зяяла в неї крихітна дірочка з околом згуслої чорної крові.
Робітники поскидали шапки.
— Як її звуть? — тихо спитав Шумейко.
— Одуванчик… — відказав Золотар.
— А ім'я?.. Прізвище як?..
Всі мовчали. Ніхто не знав. Завжди і повсякчас вона бігала тут скрізь — і в депо, і в майстернях, і на естакаді. Здається, будочника з першої волочиської. Одуванчик. Козубенко пригадує ще, як її хрестили. Стах жив поруч і, скільки пам'ятав себе, грався з нею в камінці, плювачки, палочку-стукалочку, потім у класи. Але прізвища її він не знав. Одуванчик.
Стрілочник Пономаренко вийняв з футляра сигнальний прапорець, розмотав і покрив дівоче воскове личко малесеньким червоним знаменом…
ЗАКОНИ ВОЄННОГО ЧАСУ
На третій день трапилася надзвичайна несподіванка. До барака увійшло четверо, виструнчилися по-військовому, цокнули підборами і взяли «на честь».
— Там што, дозвольте доложить! Честь імєєм явіться! Как ми єсть кадрові санітари, то прохаємо зачислить нас до іспольнєнія своїх обязанностей!
Сербин був ошелешений. Перед ним стояли четверо, які рапортували про свою появу, які прохали поставити їх на роботу, які виконання цієї роботи вважали за свій обов'язок. З-під чорних з жовтою смугою полоненських шинелей визирали чорні, ще миколаївські, окантовані червоним шнуром, засмальцьовані солдатські мундири. Подерті форменки покривали голови в трьох. Четвертий, найстарший, мав на голові ватяну папаху. Це були люди з того світу… І вони були санітари — кадрові санітари. Тобто — медики. Поміж двадцяти добровольців загону по боротьбі з висипним тифом були залізничники, гімназисти, студенти і актори, але медиків — медиків не було.
— Унтер-цер Сич! — рекомендувався перший, найстарший, у папасі.
— Рядовий Лелека! — відкозиряв другий.
«Пташина компанія», — майнула несподівана, перша за ці дні смішлива думка в Сербиновій голові.
— Рядовий Боцян! — рекомендувався третій.
— Рядовий Чорногуз!..
Сербину перестало бути смішно. Йому зробилося моторошно. Олівець заплигав у руці, і він глянув на виструнчених перед ним санітарів. Ні, вони не жартували. І вони самі навіть не розуміли цього чортівського збігу. Лелека був полтавець, Боцян — подолянин, Чорногуз — степовик. Лелека, боцям і чорногуз — це ж три назви однієї птиці: так кажуть на Україні — на Правобережжі, Підкарпатті та Лівобережжі — на нашого бузька. Містика! Так, так, Сербин уже пересвідчився давно, що життя — то була тільки божевільна фантасмагорія!..
— Здрам-жлам-ва-ско-ро-діє! — виструнчилися й гаркнули дружно чотири кадрові санітари…
Через півгодини Сич, Лелека, Боцян і Чорногуз знову з'явилися перед бараком. Але на цей раз їхня поява була ще ефектніша. Вони підкотили спеціальним поїздом — маневровий паровоз-кукушка і три порожні товарні вагони. На тендері майорів білий з червоним хрестом стяг, на дверях кожної теплушки незграбними крейдяними літерами красувався свіжий, яскравий напис: «Летучка Кр-ый Крест».