Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Йому стало важче говорити по-російському. Він почав ламати слова і в вимові виразніше забринів німецький акцент. Він був уже зовсім блідий, тільки на вилицях ще горіли червоні плями.
Сич кашлянув голосніше.
— Дозвольте доложить, — неголосно проказав він, — між народом іде така поголоска, що гермаиець, сказати б, сам з обдуманим намєренієм напустив на нашу руську армію тиф. Отак, як він придумав аеропланні стріли, пушку «берту»[500] або ж к примеру, задушливі гази. Щоб, значиться, як повернемось по домах, затруїти весь руський народ. Особливо як почалась тепер в Росії мировая революція і вообще большевизм. Тоді Росія, сказати б, уся вимре, і він подолає нас без війни… Опредільонний пішов такий слух…
— Стривайте! — Шурка зірвалася і, відштовхнувши Сича, вибігла геть. — Я зараз! Але не пускайте його йти!
Сич кинув гвинтівку на руку, клацнув затвором і застиг на порозі.
Шурка вибігла надвір і миттю перебігла колії до вокзалу. Мов навіжена, вскочила вона до зали третього класу. Від одного до другого вона обійшла всіх щойно померлих після уколів. Їх було одинадцять.
Шурка повернулася і тихо сіла на табурет. Груди її часто здіймалися. Блідий Сербин мовчав. Мовчав Сич на порозі. Мовчав доктор Розенкранц.
— Одинадцять… — нарешті вимовила Шурка. — Вони всі, як один, наші… повстанці, поранені щойно в бою.
— Він божевільний! — скрикнув Сербин.
— Яке людиноненависництво! — простогнала Шурка. — Але нащо? Для чого? Він хотів посіяти паніку! І не тільки серед цих нещасних, але таким чином серед повстанців, серед людей, які взяли зброю в руки!..
Сербин все ще дивився спантеличено і перелякано:
— Слухайте, — майже прошепотів він. — Це… лікарська помилка? Ви впорснули не те, що треба? Чи… чи ви — шпигун, який, прикинувшись лікарем, пробрався на територію, де діють повстанці, щоб розвідати сили, щоб…
Люлька доктора Розснкраица погасла. Він звівся, блідий, і презирливо кривлячи губи.
— Дуже добре, — сказав він і захрип, — дуже добре! Я не буду відповідать. Я вимагаю негайно відправити мене в розпорядження німецький гарнізон. Кожний, хто торкнеться мене палець, стане перед військовий суд німецька армія!..
Всі мовчали.
Сербин раптом звівся теж. В грудях у нього щось звивалося і скімлило. Він не знав, що таке довкола і сам хто він такий. Чи то він був мале дитинча, чи то дуже, дуже дорослий. Але він повинен був вирішувати швидко і категорично.
— Ні! — сказав він і здивувався з свого спокою. — Ні! Доктор Розенкранц, ми можемо передати вас тільки нашій владі… владі…
Він запнувся. Влади в місті не було.
— Дозвольте доложить, — кашлянув Сич з порога, — по законам воєнного врем'я… я предлагаю… германського дохтуря… арештувать…
Доктор Розенкранц вихопив люльку з рота, і очі його забігали на всі боки.
— Я вимагаю!.. — закричав він, і голос його зірвався на свист.
Але Сич кинув карабін на руку і клацнув затвором. Патронів у карабіні не було.
— Вперед! — загорлав Сич. — Вперед!
Він штовхнув доктора і впер йому дуло порожнього карабіна між плечі.
Доктор хитнувся і непевно зробив крок. Сич штовхнув двері, і клуби туману вкотилися в діжурку. Доктор ступив на поріг.
Коли двері зачинились, Сич раптом змахнув карабіном, і карабін впав диверсантові на голову. Приклад карабіна розколовся. Тіло доктора Розепкранца впало через поріг надвір.
— Посилки! — гукнув Сич. — До барака, которий морг!
КОЗИР-ДІВКА
Двері розчинилися, і на порозі стала жіноча постать.
Лампа стояла на столі, прикрита плескатим абажуром, і світло падало тільки додолу. Постать від плечей була в тіні.
Козубенко зірвався з місця, і всі інші замовкли. В маленькій кімнатці, де було чоловіка з п'ятнадцять і де щойно бринів притишений гомін багатьох голосів, враз зробилося зовсім тихо. Поволі, один по одному, всі також почали зводитися, де хто сидів — з ліжка, з лави, просто з підлоги.
Козубенкові руки метнулися за полу шинелі. Браунінг він завжди носив при собі. Але ж в сінях на варті стояв один, на ганку другий, за хвірткою третій Як вони сміли пропустити когось? Чи це була зрада? Пастка? Облава?
Він змружив очі й підняв абажур, щоб промінь світла впав на лице невідомої на порозі. Дівчат мало бути тільки дві, і от вони обидві сиділи поруч на лаві — будочникова Варка і тесляра Лопухова Марина.
Зібрання було конспіративне. Четвертого листопада на з'їзді соціалістичної робітничої та селянської молоді в Росії, у Москві, утворено Комуністичний Союз Молоді — комсомол. Соробмольці зійшлися обрати делегата до Києва — вимагати скликати з'їзд соробмольців і селянської молоді для утворення комсомолу й на Україні.
500
… пушку «берту»… — німецьку важку далекобійну гармату.