Сага про Форсайтів

Аннет потягнулася.

— Негритянської?— перепитала вона.— Чому ж? Його мати Arménienne [68].

— Он як,— пробурмотів Сомс.— Чи він що тямить у живопису?

— Він тямить у всьому — світська людина.

— Ну, гаразд. Запроси кого-небудь для Флер. Треба, щоб вона розважилась. На суботу її запросили в гості Вел Дарті та його дружина. Мені це не подобається.

— Чому?

Оскільки справжньої причини не можна було пояснити, не заглиблюючись у родинну історію, то Сомс відповів просто:

— Посиділа б краще вдома. Ми й так її мало бачимо.

— А мені подобається маленька місіс Вел: вона лагідна й розумна.

— Я нічого про неї не знаю, окрім... О, це щось нове!

Сомс підняв із ліжка витвір кравецького мистецтва.

Аннет взяла сукню з його рук.

— Застебни мені на спині.

Сомс почав застібати. Глянувши через її плече в дзеркало, він вловив вираз її обличчя, ледь глузливий, ледь насмішкуватий, що наче промовляв: «Дякую! Ви ніколи не навчитеся цього!» Таки справді не навчиться: він, хвалити бога, не француз! Сомс насилу застебнув останній гаплик і, кинувши дружині: «Надто глибокий викот»,— рушив до дверей, щоб якнайшвидше забратися звідси й піти до Флер.

Аннет завмерла з пушком у руці й раптом різко мовила:

— Que tu es grossier! [69]

Він пам'ятав цей вираз — і недарма. Почувши його від дружини вперше, він подумав, що це означає: «Ти — бакалійник!» [70] і не знав, радіти йому чи ні, коли довідався про його значення. Тепер ці слова образили його, бо він зовсім не вважав себе таким. Якщо вже він грубий, то як назвати того чоловіка в сусідньому номері, у якого так огидно булькало в горлі, коли він прополіскував його сьогодні вранці; або тих людей у вітальні готелю, які вважають за ознаку вихованості розмовляти тільки на повен голос, наче хочуть, щоб усі знали про їхні справи,— пустоголові крикуни! Він грубий, бо сказав про отой викот! Але так воно і є! Він мовчки вийшов.

У вітальні він одразу побачив Флер на тому самому місці, де залишив її. Вона сиділа, поклавши ногу на ногу, й поволі погойдувала сірим черевичком — певна ознака, що дівчина замріялась. Це було видно і по її очах — вони часом ніби линуть у далину. А за мить вона оживе й почне гасати, як мавпочка. А скільки вона знає, яка вона самовпевнена, хоч їй немає ще й дев'ятнадцяти. Як тепер кажуть — дівчисько! Цим бридким словом називають вертихвісток, що тільки й знають пищати, верещати та виставляти напоказ свої ноги! Найгірші з них — це справжня мара, найкращі — напудрені янголята! Але Флер не вертихвістка, не якесь розбещене, невиховане дівчисько. Проте вона страшенно норовлива, життєрадісна і, здається, сповнена рішучості тішитися життям. Тішитися! Це слово не викликало у Сомса пуританського жаху; воно викликало жах, який відповідав його темпераментові. Він завжди боявся тішитися сьогодні з остраху, що не зможе тішитися так завтра. І його жахала свідомість того, що дочка позбавлена такого почуття міри. Про це свідчило навіть те, як вона сидить у кріслі, поринувши в мрії. Він сам ніколи не поринав у мрії — яка з них користь!— і звідки воно у Флер? Принаймні не від Аннет! Хоча давно, коли він ще залицявся до неї, вона була схожа на квітку. Тепер уже не схожа!