Сага про Форсайтів

— Сомс!

Сомс ледь повернув голову.

— Як ви живете?— запитав він.— Я вже двадцять років не бачив вас.

— Еге ж. А що вас привело сюди?

— Та, певно, мої гріхи,— відповів Сомс.— Ну й мазанина!

— Мазанина? Аякже! Це мистецтво ще не здобуло визнання.

— Та чи й здобуде,— сказав Сомс.— Мабуть, воно завдає страшенних збитків.

— Певна річ, завдає.

— Звідки ви знаєте?

— Це моя галерея.

Сомс вражено пирхнув:

— Ваша? То навіщо ж ви влаштували цю виставку?

— Для мене мистецтво — не торгівля бакалією.

Сомс показав на «Місто майбутнього».

— Погляньте! Хто схоче жити в такому місті чи прикрасити цією картиною своє помешкання?

Джун придивилася до картини.

— Це видіння,— мовила вона.

— Бридня!

Запала мовчанка, потім Джун підвелася. «Навіжена!»— подумав Сомс.

— Ви можете зустрітися,— сказав він їй,— із своїм зведеним братом. Він тут із жінкою, яку я колись знав. І послухайтесь моєї ради: закрийте ви цю виставку.

Джун озирнулась на нього.

— Ех ви, Форсайт!— мовила вона і помчала далі.

Її легенька, поривчаста фігурка, що зникла в одну мить, була сповнена небезпечної рішучості. Форсайт! Атож, він Форсайт! Як і вона! Але відколи вона, ще юна дівчина, привела в його дім Босіні і занапастила його життя, він не міг дійти з нею згоди, та чи вже й дійде коли! І ось він знову зустрів її, і досі неодружену, власницю галереї!.. Раптом Сомсові спало на думку, як мало він знає тепер про свою рідню. Старі тітоньки, що мешкали у Тімоті, давно повмирали; і вже немає родинної пліткарської біржі. Що всі вони робили під час війни? Син молодого Роджера був поранений, другий син Сент-Джона Геймена вбитий; старший син молодого Ніколаса одержав орден Британської імперії чи ще там якусь нагороду. Здається, всі вони пішли до війська. Цей хлопець, син Джоліона й Айріні, певно, був ще надто молодий; а його власне покоління, безперечно, вже досягло похилого віку, хоча Джайлс Геймен і став шофером у Червоному Хресті, а Джесс Геймен пішов у допоміжну поліцію — ці два Дроміо завжди любили спорт. Що ж до нього самого, то він пожертвував гроші на санітарний автомобіль, донесхочу читав газети, страшенно хвилювався, не купував одягу, схуд на сім фунтів. Що він міг іще зробити в своєму віці? Поміркувавши, він дійшов цікавого висновку, що він і його родина сприйняли цю війну зовсім по-іншому, ніж той конфлікт із бурами, який наче теж примусив імперію напружити всі сили. Щоправда, в тій давній війні його племінник Вел Дарті був поранений, Джоліонів перший син помер від черевного тифу, «два Дроміо» пішли в кавалерію, а Джун — у сестри-жалібниці; проте все те вважалося тоді чимсь надзвичайним, а от у цю війну кожний вкладав «свою частку зусиль» і робив це, як щось звичайне — принаймні так йому здавалося. Це свідчило про зростання чогось нового, а може, про занепад старого. Що ж трапилося з Форсайтами? Чи вони стали меншими індивідуалістами, чи більшими патріотами, чи меншими провінціалами? Чи, може, вони просто ненавиділи німців?.. Де ж Флер? Швидше б уже забратися звідси! Він побачив, як ті троє повернулися з сусідньої зали і пройшли попід стендом із протилежного боку. Хлопець зупинився перед Юноною. І раптом по той бік від неї Сомс побачив... свою доньку. Вона стояла, підвівши брови — нічого дивного. Сомс помітив, як Флер скоса позирає на хлопця, а хлопець на неї. Потім Айріні взяла його під руку і повела далі. Сомс бачив, як він озирнувся, а Флер подивилася вслід тим трьом, коли вони виходили із зали.